Для деяких християн відповідь на це питання здається надто очевидною: «Бог дав нам свободу поклонятися Йому так, як ми хочемо. Ми повинні чинити все, до чого нас надихає Святий Дух — зрештою, ми ж не хочемо пригнічувати Духа!»
Але що, як хтось захоче поклоняватися Богові, схилившись перед Його зображенням? Гаразд, можливо, є речі, які все ж не варто робити в ім’я поклоніння — наприклад, гріх. Та чи означає це, що якщо ми не грішимо, то можемо поклонятися Богові будь-яким способом?
Не зовсім. Біблія дає підстави вважати, що в нашому спільному богослужінні християни повинні чинити лише те, що Бог чітко вимагає — через прямі настанови або обґрунтовані висновки. Існує кілька біблійних аргументів на підтримку цього підходу:
- Очевидне: лише Бог має право визначати, як Йому слід поклонятися (Лев. 10:1–3; Ів. 4:20–26; 1 Кор. 14). Друга заповідь забороняє не лише поклоніння будь-кому, крім істинного Бога, але й поклоніння істинному Богові у спосіб, який Він не заповідав (Вих. 20:2–6).
- Очевидне: віра — це відповідь на Боже об’явлення, і «все, що не з віри, – гріх» (Рим. 14:23). Тому Бог не приймає поклоніння, яке не є відповіддю віри на Його Слово.
- Очевидне: Новий Заповіт зобов’язує християн регулярно збиратися разом (Євр. 10:25), водночас застерігає від примусу підкорятися людським правилам і традиціям (Кол. 2:16–23). А отже, якщо церква змушує членів брати участь у практиках, яких Бог не заповів, вона тим самим неправомірно зв’язує їхнє сумління. Інакше кажучи, оскільки сумління християнина має залишатися вільним від людських вимог, жодна церква не має права включати до спільного поклоніння те, чого Бог не схвалив.
Як же тоді вирішити, що має, а що не має бути частиною християнського богослужіння? Ми маємо дослідити Біблію, щоби дізнатися, що Бог сказав про те, що мають робити християни, коли збираються разом. А тоді — чинити саме це і нічого понад те.