«А що ваша церква робить для підлітків та старшокласників?» — нещодавно запитав мене один пастор.
Я не вважаю себе експертом у сфері молодіжного служіння, до того ж переконаний, що тут допустима певна програмна гнучкість. Ви проводите щотижневі зустрічі? Для кого саме? Який їх зміст? Маєте спеціальні проєкти чи поїздки? Ці речі я залишаю на ваш розсуд.
Але є кілька біблійних принципів, яких варто дотримуватися за будь-яких обставин. І, як мені здається, багато молодіжних служінь їх ігнорують.
- Що б ви не робили, зберігайте чітку межу між церквою і світом.
Ісус, Павло, Петро та інші апостоли наполягають на необхідності чіткого розмежування між церквою і світом — чи людині 14 років, чи 84 (див. Мт. 18:15–20; 2 Кор. 6:14–7:1; 1 Пт. 2:9–12). Це дуже не по-сучасному! Але так само, як Бог у Старому Завіті був глибоко зацікавлений у тому, хто носить Його Ім’я (Єз. 36:20–27, 36), так і Ісус у Новому Завіті дбає про тих, хто прилюдно ідентифікує себе з Його Ім’ям (Мт. 18:20; 28:19; пор. 1 Кор. 5:4).
Спокуса молодіжного служіння, якщо дозволите мені так висловитися, — це розмити цю межу. У вас є мікс «церковних» підлітків і «нецерковних». Одні вважають себе християнами, інші — ні. Але хто з нас може достеменно сказати, де правда, так? У тому-то й справа, саме тому деякі церкви свідомо утримуються від хрещення підлітків — можливо, це варіант, який варто вам розглянути. Але незалежно від того, підтримуєте ви таку позицію чи ні, переконайтеся, що ваші слова, програми та методи допомагають молоді усвідомити просту істину: «Є Церква і є світ. І все».
Найбільший вияв любові до підлітків — допомогти їм побачити, що найважливіше рішення в їхньому житті — це визначити, по який бік цієї лінії вони стоять. З ким ти — зі Христом чи зі світом?
І саме тому не ставтеся до молодіжного служіння як до окремого «крила» церкви, де не діють загальні правила, очікування і вимоги членства. Навпаки…
- Якщо ви все ж хрестите підлітків — ставтеся до них як до дорослих.
Знову ж таки, я не закликаю обов’язково хрестити підлітків. Я не впевнений, що це завжди доцільно. Але якщо ви це робите, а багато хто з вас — так, тоді ви зобов’язані ставитися до них як до дорослих християн. Вони охрещені в ім’я Отця, Сина і Святого Духа (Мт. 28:19), а отже, несуть відповідальність разом з усією церквою за репутацію Божої родини (Мт. 18:20; 1 Кор. 5:4–5). Вони є частиною тіла Христового і мають бути залучені до турботи про це тіло (1 Кор. 12:21–26; пор. 2 Кор. 2:6).
Вони повинні мати право голосу на членських зборах. Їх мають піддавати церковній дисципліні, якщо вони захопляться вечірками і почнуть жити в нерозкаяному гріху. Вони повинні бути присутніми на головному богослужінні церкви, молитися за церкву, примирятися з тими, з ким мають конфлікт, перед тим як брати участь у Вечері Господній. Вони мають бути під опікою пастирів церкви. І так далі.
Зрештою, вимога повноцінної відповідальності за членство — це насправді вимога до основ християнського життя. Ісус очікує, що всі Його вівці дбатимуть про добре ім’я Божої родини, пильнуватимуть одне одного, збудовуватимуть у любові, шукатимуть миру. Ви не хочете навчити молодь зворотного, практикуючи протилежне.
Хрещення підлітка в церкві — це визнання церковної влади над його сповіданням віри, якої не має навіть батько чи мати. Звісно, служителі мають завжди залучати батьків у духовну опіку над дитиною. Але в остаточному підсумку саме церква, а не батьки, приймає рішення про членство або його втрату, бо саме церкві Ісус дав «ключі Царства» (Мт. 16:18–19), а не батькам.
Чи означає це, що варто ретельно зважувати рішення перед хрещенням підлітків? Так!
- Охрещені чи ні — інтегруйте підлітків у багатогранне життя церкви.
Західний бізнес і медіа щороку витрачають мільярди доларів на маркетинг для молоді, привчаючи її до споживацького мислення: «Гей, ти можеш отримати все, що хочеш, на своїх умовах — і негайно». Через це сучасна молодь приходить у церкву не з очікуванням увійти у світ дорослих (як це було сто років тому), а з бажанням просто «тусити» з тими, хто подібний до них — зі своїми однолітками.
Закликаю вас дуже обережно ставитися до прагнення догодити цим інстинктам у молодіжному служінні. Адже споживацтво суперечить зростанню в жертовності. Якими б не були ваші програми, пам’ятайте: щире учнівство найкраще формується тоді, коли молодь занурюється у хронологічно багате життя церкви. Їм потрібно бачити, як усе тіло Христове функціонує разом, щоб зрозуміти, у чому суть християнства. Молодші мають вчитися від старших, а старші — наставляти молодших (1 Тим. 5:1; Тит. 2:2–6; 1 Пт. 5:5).
Шлях християнства — це єдність старших і молодших у Тілі Христовому. І якщо ви хочете, щоб молодь пішла цим шляхом — покажіть їй цю дорогу.
- Оснащуйте батьків для служіння своїм дітям.
Біблія покладає відповідальність за виховання дітей на батьків, а не на молодіжних пасторів (див. Еф. 4:11; 6:4). Я не кажу, що нам слід відмовитися від служителів молоді. Але, якщо ви молодіжний пастир, переконайтесь, що ваша праця та програми не дають батькам християнам зручну причину нехтувати своїм обов’язком, а навпаки — допомагають їм коритися Божому Слову.
- Використовуйте євангелізаційну можливість цього віку.
Як один з пастирів, я читаю всі анкети на членство в нашій церкві — а отже, і всі свідчення людей, які приєднуються до нас. (Це справжня радість для моєї душі!) Що особливо впадає в око — скільки людей увірували саме в середній чи старшій школі. І це стосується як дітей з християнських родин, так і тих, хто виріс без віри. Цей період — надзвичайно сприятливий для благовістя.
Як це має виглядати з програмної точки зору? Я не знаю. Але зробіть хоч щось!
- Що б ви не робили з організаційної точки зору — не дозволяйте людським планам заважати біблійним цілям. Навпаки, сприяйте їм.
Переконайтесь, що ваші програми чи групи не відривають молодь від життя церкви, і не розмивають межу між Церквою і світом. Ваша мета — щоб їх наставляли дорослі члени церкви, а не лише ровесники.
Я не впевнений, як усе це виглядає на практиці (я вже казав це?), але вважаю, що тут є простір для чесного «мозкового штурму». Чому, як ви думаєте, так багато батьків спостерігають, як їх «християнські» діти їдуть в університет і залишають віру? На мою думку, часто це наслідок двох провалів: провалу в учнівстві та провалу в мудрому структурному підході до питань хрещення, членства і дисципліни.
Тож як одночасно провести чітку межу між Церквою і світом у житті церковної молоді та допомогти їй нести Євангелію у цей світ?
Поділіться своїми ідеями!