Багато років тому, коли наша команда пастирів вирішила серйозніше поставитися до опіки над кожним членом церкви, це було реакцією на кілька випадків, коли «вівці» залишилися без уваги. Як саме ми вийшли з тієї ситуації, можна прочитати в серії з трьох попередніх статей, які описують увесь процес. Відтоді минуло майже дев’ять років, і ми продовжуємо цю практику, поступово вносячи певні зміни.
Коротко про головне
Кожен пастир відповідає за духовну опіку над приблизно п’ятдесятьма-п’ятдесятьма п’ятьма членами. У нього є чіткий список людей, які належать до його групи опіки протягом календарного року. Ми намагаємось призначати у групу до певного пастиря тих членів, які вже входять у його служіння, малу групу чи коло спілкування, — щоб пастирська опіка була не лише свідомою, а й природною. Ми навіть намагаємося, щоб нових членів, які, ймовірно, увійдуть до його групи, саме цей пастир і співбесідував під час вступу в членство нашої церкви.
Результати — надзвичайно хороші. Усі пастирі беруть участь в опіці, а не лише ті, хто знаходиться на фінансовому утриманні в церкви. Церква стає спільнотою, у якій про кожного знають, люблять, про нього піклуються і за нього регулярно моляться.
Уточнення та коригування
Після всіх цих років важко уявити наше церковне життя без цієї практики. Водночас ми внесли кілька корективів — як бейсболіст, який постійно підлаштовує свою стійку перед ударом.
1. Відповідальність всієї церкви
В останні кілька років ми змістили акценти й поклали більшу відповідальність на саму церкву. Дев’ять років тому ми усвідомили свою недбалість і хотіли зробити все можливе, аби налагодити контакт із кожним членом. Але з часом ми побачили, що є люди, які або не мають великої потреби в цьому, або не прагнуть частого спілкування.
На деяких нарадах пастирі ділилися розчаруванням: «Такий-то не відповідає на дзвінки, листи, повідомлення…» Тож ми почали звертатися до членів церкви з прямим закликом: «Ваш пастир намагається вийти з вами на зв’язок. Найменше, що ви можете зробити — це відповісти!» Ми також намагаємося полегшити їм це завдання. Наприклад, хтось із пастирів пише своїй групі: «Друзі, я буду після служіння біля високих столиків у фоє. Підійдіть — хоча б привітайтеся або махніть рукою на виході. Хочу побачитися особисто». Зазвичай це добре спрацьовує.
2. Кількість пастирів
Ми також зрозуміли, що нам потрібно більше пастирів. Якщо ваша команда пастирів — це передусім адміністративна рада, то її розширення може зробити зустрічі громіздкими та неефективними. Але якщо це насамперед пастирі, які піклуються про людей, то деяка «неповороткість» зустрічей — цілком виправдана. Спочатку кожен пастир опікувався приблизно 75–80 людьми — це було надто багато. Тому ми долучили нових пастирів, щоб навантаження стало посильнішим.
3. Публічні нагадування
Цього року ми вивісили на дошці оголошень список усіх пастирів і членів їхніх груп. Ми хотіли привернути увагу до того, що в кожного пастиря є своя група, в кожного члена — свій пастир, і для нас це справді важливо.
З часом це допомогло членам церкви краще налагодити контакт з усією командою пастирів. Люди навчилися приймати служіння як тих пастирів, що перебувають на церковній підтримці, так і тих, хто служить у міру можливості.
4. Молитовні потреби
Ще одна незначна, але важлива зміна: коли хтось телефонує в офіс церкви з проханням про молитву, ми запевняємо, що будемо молитися. Але водночас наша секретарка просить людину одразу ж зв’язатися зі своїм пастирем.
На завершення
Формування груп опіки щороку стає трохи легшим — хоч іноді й нагадує вибір команди в дитячому літньому таборі. Але найбільше радує те, як чимраз більше людей у церкві сприймає цю ініціативу як щось цінне й уже з нетерпінням чекає знайомства з «пастирем року» (тим, хто буде опікувати їх цілий рік).