Коли наближалася Його смерть, Ісус все більше зосереджувався на тому, щоб утвердити радість Своїх учнів перед загрозливою кризою. У Євангелії від Івана 16:4–24 Він розглядає дві основні загрози для їхньої радості. По-перше, Він залишає їх і йде до Отця. По-друге, Він незабаром помре. Обидві ці події здаються такими, що підривають тривалу радість.
Відповідаючи на їхню стурбованість, Ісус говорить так, що Його слова досягають не лише учнів, але й через століття зміцнюють і нашу хитку радість. Це не випадковість. Саме так Він і задумав: «Це Я сказав вам, щоб Моя радість перебувала у вас і щоб ваша радість була повною» (Ів. 15:11).
Ваше горе буде недовгим
По-перше, Він залишає їх. Це не добра новина для них. «Нині ж іду до Того, Хто послав Мене, і ніхто з вас не питає Мене: Куди відходиш? Та від того, що Я сказав вам, смутком наповнилося ваше серце» (Ів. 16:5–6). Цей смуток виникає через любов і невідання. Через любов, тому що їхня радість була в Ньому. Через невідання, бо вони не мають уявлення, як Його фізична відсутність може стати їм на користь.
Тож Ісус намагається зміцнити їхню радість, не зменшуючи любов, а усуваючи невідання. Він говорить: «Але Я істину вам кажу: краще для вас, щоб Я пішов. Бо якщо Я не піду, то Утішитель не прийде до вас. Якщо ж піду, – пошлю Його до вас» (Ів. 16:7). Серед багатьох причин, чому це їм на користь, головна полягає в тому, що Дух зробить славу Ісуса більш реальною. Так, більш реальною, ніж якби Він був присутній фізично: «Коли ж прийде Він, Дух Істини, то поведе вас до повної істини, бо не від Себе буде говорити, але що почує, те й говоритиме, і сповістить вам те, що має настати. Він Мене прославить, бо від Мого одержить і сповістить вам. Все, що має Отець, є Моє; тому Я і сказав, що з Мого одержить і сповістить вам» (Ів. 16:13–15).
«Так, буде скорбота. Але світ, що приносить нам такий смуток, не матиме останнього слова».
Це вражає. Чи усвідомлюємо ми, що це означає для учнів і для нас? Скільки сьогодні християн кажуть: «Якби ж я міг бути там і побачити Його віч-на-віч!» Або: «Якби ж я міг побачити Ісуса таким, яким Він був в історії, — чимось відчутним!»
Такі бажання виявляють глибоке невідання переваг, які ми маємо саме тому, що Ісус помер, воскрес і більше не присутній тілесно, а перебуває з нами через Свого Духа. Утішитель, Дух істини, якого посилає Отець, — це Дух воскреслого Христа. «Я не залишу вас сиротами, Я прийду до вас» (Ів. 14:18). Коли приходить Дух, приходить і Ісус. І ця присутність, за Його словами, краща, ніж Його тілесна присутність у дні Його земного життя.
Мати Духа Христа, який діє в нас, прославляючи воскреслого Христа і роблячи для нас реальним усе, чим є для нас Отець у Ньому та в Його перемозі над смертю, — це диво, яке значно перевищує те, що знали учні за свого життя. Немає більшої слави, ніж слава Божа в лиці воскреслого Христа (2 Кор. 4:6). Чим більше ми сповнені Святого Духа, тим ясніше ми бачимо і радіємо цією славою.
Це був перший спосіб, яким Ісус намагався зміцнити їхню радість у ці останні, темні години перед Своєю смертю. Незважаючи на те, що попереду довге розставання, Він залишиться з ними таким чином, що це буде краще, ніж якби Його присутність на землі тривала вічно.
Справжній смуток на короткий час
Другий спосіб, яким Ісус зміцнює їхню радість, не менш вражаючий. Його учні, здавалося, зрозуміли, коли Він сказав: «що Я йду до [Мого] Отця, і більше Мене не побачите» (Ів. 16:10). Вони сприйняли це як довгу розлуку, ймовірно, на весь період їхнього життя.
Але раптово Ісус промовляє несподівані слова: «Незабаром не побачите Мене більше, і знову незабаром побачите Мене, [бо Я іду до Отця]» (Ів. 16:16). Тепер вони збентежені. Він казав, що йде до Отця. Він говорив, що замість Себе пошле Духа істини. Він не згадував про швидке повернення. Тож вони почали ставити запитання: «Тоді казали: Що ж означає в Нього – незабаром? Не знаємо, що Він говорить!» (Ів. 16:18).
Кожного разу, коли Ісус намагався пояснити учням, що Його шлях до Отця пролягає через жахливе розп’яття, вони або не сприймали цього, або не розуміли. «Вони не розуміли цих слів, але боялися Його запитати» (Мк. 9:32). Саме це Він тепер і пояснюватиме. Вони ще не усвідомлюють, наскільки серйозною загрозою для їхньої радості стануть наступні три дні. Якщо їхня радість має бути стійкою та довготривалою, Він мусить підготувати їх до цього.
«Мати Духа Христа, що діє в нас, — це диво, яке значно перевищує те, що знали учні за свого життя».
Ісус готує їх, попереджаючи про наближення смутку. Він не намагається укріпити їхню радість, обіцяючи життя без скорбот. Навпаки, смуток буде сильним. І він настане зовсім скоро — лише «незабаром». Тож Він говорить: «Незабаром не побачите Мене більше». Це і є джерело їхнього смутку. Він не каже прямо: «Ви не побачите Мене, бо Я буду мертвий». Але це саме те, що Він має на увазі. Свої непрямі слова Він називає «притчами» (Ів. 16:25).
Те, як Він використовує цей реальний смуток для зміцнення їхньої радості, проявляється, по-перше, в тому, що Він каже, що смуток буде коротким («…ще трохи, і ви побачите Мене»), а по-друге, Він порівнює їхній смуток із трьома речами: (1) радістю світу, (2) їхньою майбутньою радістю та (3) радістю матері після народження дитини.
1. Справжній смуток у порівнянні з вічною радістю
«Істинно, істинно кажу вам, що ви будете плакати й ридати, а світ буде радіти; ви будете сумувати, але ваш смуток на радість зміниться» (Ів. 16:20).
Чому Ісус говорить про це в останні години їхнього смутку? Тому що важкі речі менш ймовірно збентежать вас, якщо ви знаєте, що вони настануть. Це спосіб Ісуса сказати: світ буде насипати сіль на рану вашого смутку через Мою смерть. Крізь ваші ридання ви почуєте насмішки: «А народ стояв і дивився. Насміхалися і начальники [з ними], кажучи: Він інших спасав, тож нехай спасе і Себе Самого, якщо Він Христос, Божий Обранець!» (Лк. 23:35).
Учні повинні це знати. Це частина Божого задуму для їхнього визволення. Іродова глузлива гра в переодягання з Ісусом була частиною вічного плану (Дії 4:27–28). Радість світу від смерті Ісуса не застала Його зненацька. Він знав, що муки Його смерті будуть посилені безжальним глузуванням. «Світ буде радіти».
Учні повинні це знати. Знання цього не робить їх менш вразливими до смутку, але робить їх менш уразливими в смутку. Тепер вони знають, що навіть радість тих, хто вбиває, є частиною Божого плану. І Ісус каже їм: хоч це і точно буде, воно буде короткочасним.
2. Їхня майбутня радість
«Істинно, істинно кажу вам, що ви будете плакати й ридати, а світ буде радіти; ви будете сумувати, але ваш смуток на радість зміниться» (Ів. 16:20).
Це тлумачення Ісусом слів, які вони вважали незрозумілими: «Незабаром не побачите Мене більше, і знову незабаром побачите Мене, [бо Я іду до Отця]» (Ів. 16:16). Через кілька годин Він помре й буде похований. Вони більше не побачать Його, і вони будуть сумувати. Дуже сумувати. А потім, через три дні, вони побачать Його. «і знову незабаром побачите Мене». І «ваш смуток на радість зміниться» (Ів. 16:20).
«Біль Ісуса на хресті не просто передував новій радості. Він її створив».
По інший бік Моєї смерті — Моє воскресіння. По інший бік вашого смутку — ваша радість. Коли ви побачите жахіття наступного ранку, не забувайте, що Я сказав вам це. Нехай ваша любов до Мене розіб’є ваші серця від скорботи. Але не дозволяйте вашій невіруваній незнаності зруйнувати вашу надію.
Радість світу раптово зміниться. Те, що приносило світу радість і вам смуток, більше не існуватиме. Я буду живий. Вони зазнають поразки. Радіти будете ви, а не вони. Ваш смуток повинен прийти, так само як повинна прийти Моя смерть. Але ви не залишитеся в смутку, як Я не залишуся в гробі.
3. Мати після пологів
«Жінка, коли родить, терпить муки, бо прийшов її час. Коли ж народить дитину, то вже не пам’ятає страждань через радість, що народилася людина на світ» (Ів. 16:21).
У цій метафорі відбувається більше, ніж очевидний факт, що радість від народження слідує за болями пологів. Це правда і важливо. Спочатку біль, потім радість. Це буде справедливим і для Ісуса, і для учнів у наступні три дні.
Але пологи не просто передують появі дитини; вони її породжують. Не можна сказати, що є муки, а потім, за розкладом, до вікна прилітає лелека з дитиною. Дитина не просто з’являється після пологів. Вона з’являється завдяки мукам.
Так само і з новою радістю по той бік смерті Ісуса. Пологи матері в цій метафорі стосуються не лише зникнення Ісуса («ви більше не побачите Мене»), але й страждань Ісуса. Не тільки Його розлуки, але й Його болю. Тому радість на іншій стороні не просто приходить після цього болю; вона приходить завдяки йому. Біль Ісуса на хресті не просто передував новій радості; він її створив.
Ісус підкреслює це словами, які використовує в 20-му вірші. Він говорить: «але ваш смуток на радість зміниться». Він не говорить, що ваш смуток «буде замінено радістю», але буквально відбудеться процес перетворення «на радість зміниться». Генрі Алфорд висловлює це так: «Не просто змінений на радість, але перетворений так, щоб стати самим собою — так що сама суть горя стане суттю радості; як Хрест ганьби Христа став славою християн» («Грецький Новий Заповіт», т. 1, 870).
«Дитина не просто з’являється після пологів. Дитина з’являється завдяки мукам».
З нашої точки зору, з боку хреста та воскресіння, стає зрозуміліше, як муки на хресті насправді стають нашою радістю. Страждання Христа знімають наш гріх і гнів Божий, і ведуть нас до Бога і радості. «Тому що й Христос один раз за гріхи постраждав, – праведний за неправедних, аби привести вас до Бога; убитий тілом, але оживлений Духом» (1 Пт. 3:18), а «у присутності Твоїй повнота радості» (Пс. 16:11). «через Якого ми вірою одержали доступ до тієї благодаті, в якій перебуваємо і хвалимося надією на Божу славу» (Рим. 5:2).
Отже, коли Ісус говорить, що після народження дитини мати «вже не пам’ятає страждань через радість, що народилася людина на світ», Він має на увазі, що муки перетворилися з незабутнього страждання на посланців радості. Так само і страждання Ісуса вплинули на учнів. Ісус хотів, щоб вони знали це заздалегідь, щоб стабілізувати їхню радість: весь цей смуток «ваш смуток на радість зміниться» (Ів. 16:20).
Є ще одна вражаюча річ, яку Ісус говорить про їхню радість, що має зробити їх достатньо стійкими, щоб витримати прийдешню бурю Страсної П’ятниці. Дитина, народжена від цієї жінки в цій «фігурі мови», символізує Ісуса після воскресіння. А Ісус, після воскресіння, ніколи не може померти. «знаючи, що Христос, вставши з мертвих, більше не вмирає – смерть над Ним більше не панує» (Рим. 6:9). Коли болі смерті дають народження життю, це життя є безсмертним.
Це означає, що радість, яку обіцяє Ісус, є безсмертною радістю. «Тож і ви нині маєте смуток, та Я знову побачу вас, і зрадіє ваше серце, і вашої радості вже ніхто не забере від вас» (Ів. 16:22). Ця неруйнівна радість є тому, що «Я знову побачу вас». Я воскресну з мертвих. Я підтверджу це, дивлячись вам в обличчя. Потім Я піду до Отця. Потім Ми виллємо Мій Дух на вас. І поки Я не прийду знову, Мій Дух зробить Мою славу такою реальною для вас, що ніхто не забере вашу радість у вас.
Ніхто не може забрати цю радість
Ми навряд чи можемо занадто часто чути, що нам краще, щоб Ісус покинув нас і пішов до Отця. «Але Я істину вам кажу: краще для вас, щоб Я пішов. Бо якщо Я не піду, то Утішитель не прийде до вас. Якщо ж піду, – пошлю Його до вас» (Ів. 16:7).
Звісно, Святий Дух — Утішитель — був активний у світі до того, як Ісус пішов до Отця. Але одна річ, яку Він ніколи не робив до воскресіння Ісуса: Він ніколи не прославляв воскреслого Господа всесвіту! Тепер це основна Його праця в світі. «Він Мене прославить!» (Ів. 16:14). Він робить це щодня і робить це суверенно, у всіх Божих дітях. Коли ми бачимо славу Христа, ось чому: «Ми ж усі з відкритим обличчям, мов у дзеркалі, оглядаємо Господню славу і перетворюємося в той самий образ від слави в славу, як від Господнього Духа» (2 Кор. 3:18). Без цього ми всі потрапили б у корабельну аварію нашої віри.
Завдяки цій праці, яка прославляє Христа, Дух виконує обіцянку Ісуса, що ніхто не забере нашу радість у нас (Ів. 16:22). Подумайте про це! Скептики і глузувальники не можуть забрати вашу радість. Лікар із результатами біопсії не може забрати вашу радість. Ваш шлюб, який руйнується через зраду, не може забрати вашу радість. Ваші заблукалі діти не можуть забрати вашу радість. Політична ситуація, глобальний терор, стрілянина у школах, расова несправедливість, фінансові катастрофи, безробіття, теологічні суперечки, невиконані мрії і спогади про ваші власні невдачі — вони не можуть забрати вашу радість. Ніхто не може.
«Тож і ви нині маєте смуток, та Я знову побачу вас, і зрадіє ваше серце, і вашої радості вже ніхто не забере від вас» (Ів. 16:22).
Це означає: Я воскресну з мертвих. Я підтверджу це, дивлячись вам в обличчя. Потім Я піду до Отця. Потім Ми виллємо Мій Дух на вас. І поки Я не прийду знову, Мій Дух зробить Мою славу такою реальною для вас, що ніхто не забере вашу радість у вас.
Не тільки радість
Ісус не обіцяє тільки радість. «Це Я сказав вам, щоб у Мені ви мали мир. У світі зазнаєте страждання, але будьте відважні: Я переміг світ!» (Ів. 16:33). Візьміть себе в руки! Як же інакше! Він не тільки переміг світ — і пекло, і диявола, і смерть, — але Він залишається з нами і в нас як Могутній Воїн проти всіх наших ворогів. «Ви, дітоньки, від Бога, і ви перемогли їх, бо більший Той, Хто у вас, ніж той, хто у світі» (1 Ів. 4:4).
«Ви бачите більше Його тепер через Його Духа у Його слові, ніж учні бачили під час Його земного життя».
Отже, так, будуть скорботи. Скорботи такої різної природи в цьому падшому світі, що їх неможливо порахувати. Але світ, що робить нас такими смутними, не матиме останнього слова. Тому девізом християнина в цьому світі є «як ті, які сумують, але завжди радіють» (2 Кор. 6:10). Через кожну скорботу ми зберігаємося силою Утішителя. Тому «З того радійте, навіть якщо тепер ви маєте бути дещо засмучені всілякими випробовуваннями» (1 Пт. 1:6).
Ви можете бути спокушені, щоб закричати: «О, якби я міг повернутися і побачити Його таким, яким Він був у плоті!» Але пам’ятайте, що ви бачите більше Його тепер через Його Духа у Його слові, ніж учні бачили під час Його земного життя. І ви знову побачите Його. Але не так, як Він був. Його обличчя буде «обличчя Його – мов сонце, що сяє у своїй силі» (Об’явлення 1:16). Втішайтеся словами Петра: «Ви Його любите, не бачивши, ви вірите в Нього, хоча не бачите нині, радієте невимовною і преславною радістю, тому що досягаєте мети вашої віри – спасіння душ!» (1 Пт. 1:8–9). Це радість, яку не можуть забрати у вас.
