Я вважаю, що конгрегаціоналістська модель множинного керівництва церквою є програмою учнівства, встановленою Ісусом.
Перша частина програми учнівства Ісуса: відповідальність членів церкви
Щоб зрозуміти, що спільного має множинне керівництво з учнівством, потрібно подивитися на його дві частини. Перша частина — це конгрегаціоналізм, який вимагає від вас, звичайних членів церкви, брати відповідальність за інших членів церкви. Ця роль покладена на вас.
Щоб виконати свою роль, ви повинні:
- Знати Євангеліє.
- Вивчати Євангеліє.
- Захищати служіння Євангелія у вашій церкві.
- Працювати над прогресом Євангелія в житті ваших братів і сестер по вірі та стосунках із зовнішнім світом.
Іншими словами, ви повинні піклуватися про свою церкву, зберігаючи її присвяченою Богу, так само, як Адам мав піклуватися про сад і як священики Ізраїлю повинні були доглядати за храмом, зберігаючи його присвяченим Богу.
Щоб було зрозуміло, я припускаю, що відповідальність походить від тієї влади, якою людина володіє. Людина не може бути відповідальною за те, що їй не дозволено робити. Не кажіть мені, що я маю роботу, якщо ви не даєте мені влади для виконання цієї праці! Це те саме, що сказати мені прибирати в будівлі, не даючи мені ключі від цієї будівлі.
Отже, основне твердження першої частини конгрегаціоналізму полягає в тому, що церква, яка збирається, має владу, оскільки Ісус чітко дає їй це право, і тому, що Він робить кожного віруючого відповідальним за проголошення і захист Його Євангелія та Його народу.
Друга частина програми учнівства Ісуса: навчання, яке здійснюють пастори
Але замислімося над цим: хто навчає і готує віруючих до виконання їхніх обов’язків? Хто вчить їх Євангелії і тому, як Євангеліє застосовується до кожної сфери життя? Хто навчає їх розрізняти істинні визнання віри від хибних, щоб вони могли зберігати церкву присвяченою Господу?
Пастори або служителі!
Це й веде нас до пасторської частини програми учнівства Ісуса. Церква потребує своїх лідерів, щоб навчити її виконувати те, до чого вона покликана. Послухайте, як це формулює Павло:
Ісус «поставив одних апостолами, інших пророками, ще інших благовісниками, а тих – пастирями та вчителями, щоби приготувати святих для справи служіння, для збудування Христового тіла» (Еф. 4:11-12).
Що роблять пастори? Вони навчають. Що роблять святі? Виконують справу служіння. Ці дві частини працюють разом:
- Пасторське керівництво дає вам навчання, щоб приготувати святих для справи служіння.
- Конгрегаціоналізм дає вам служінння (обов’язки і владу).
Це, власне, модель учнівства Ісуса. Або можна виразити це математично: множинне пасторське керівництво + влада церкви = учнівство.
Додайте ці дві складові, і ви отримаєте програму Ісуса для учнівства.
Люди переживають, що конгрегаціоналізм передбачає передачу рішень церкви в руки її найменш зрілих членів. Дійсно, якщо пастори не навчають святих, то їхній народ буде незрілим і прийматиме погані рішення. Але саме той факт, що конгрегаціоналістська модель множинного керівництва церквою не дозволяє лідерам просто нав’язувати свою волю членам, навіть незрілим, змушує лідерів виконувати свою відповідальність з навчання. Програма Ісуса вимагає, щоб лідери навчали, пояснювали, готували і піклувалися, спрямовуючи своїх членів до зрілості і здатності приймати правильні рішення. Члени церкви схожі на 16-річних з ключами від автомобіля. Вам краще навчити їх водити обережно. Не звинувачуйте церкву в поганому водінні. Звинувачуйте їхніх вчителів.
Церква, яка віддає всю владу своїм служителям, шкодить власній культурі учнівства. Відмовляючись від своєї влади, члени стають менш відповідальними. Вони поступово наближаються до пасивності, самовдоволення і, врешті-решт, до світськості. Вони роблять церкву менш захищеною.
Тим часом пастори, які забирають владу у своїх церквах, за іронією долі, відмовляються від однієї з форм власного лідерства, роблячи це. Вони повинні наполегливо працювати над тим, щоб навчити церкву мудро використовувати свою владу. Але якщо вони знімають з себе цю відповідальність, то, звичайно, їхня праця стане легшою, але вони не стануть тими лідерами, якими їх задумував Бог.
Чи є біблійний конгрегаціоналізм демократією? Ні, це змішана форма правління — частково монархія (правління одного), частково олігархія (правління кількох), частково демократія (правління багатьох). Ісус є Царем через Своє Слово; пастори або служителі керують; а церква має остаточне (людське) слово в деяких важливих питаннях. І саме динаміка між одним, кількома та багатьма створює культуру учнівства і сприяє напрямку незрілих членів церкви до зрілості.
Бачите? Коли Ісус і апостоли говорили про управління церквою, це було не просто обговорення бюрократичного прийняття рішень. Це було найбільш фундаментальне і важливе питання учнівства!
Примітка редактора: Ця стаття є трохи зміненою частиною з нової книги Джонатана Лімана «Understanding the Congregation’s Authority» (B&H, 2016).
