Неможливо заперечити, що спотворення Євангелія проникло в чимало церков по всій Африці, і одне з найпоширеніших — це євангеліє процвітання. Проте, перш ніж ефективно протистояти цій проблемі, слід запитати: чому так багато людей в африканських церквах дозволили цьому хибному євангелію проникнути без жодних заперечень? Де були стражі, ті, хто мав бити на сполох? І навіть зараз, чому ми чуємо таку гнітючу тишу від багатьох уже місцевих африканських церков?
Проблема євангелія процвітання сьогодні, як ніколи, корениться в еклезіологічній проблемі минулого.
Загалом, здається, що євангельські зусилля попередніх років в Африці не включали механізмів, які б дозволяли християнам захищати та зберігати Євангеліє від постійних загроз його спотворення.
Наприклад, недостатньо уваги приділялося ретельному вивченню доктрини покаяння та її значення для справжнього членства в церкві й застосування церковної дисципліни. Так само місіонери та пастори не завжди ставили питання про те, як Євангеліє пов’язане з церковним управлінням, відповідальністю кожного члена церкви у захисті від хибних учителів чи потребою мати кількох старійшин. Натомість євангеліє процвітання приймалося як належне, і тепер африканська церква страждає. Вона й досі потребує місіонерів і церков, які не лише усвідомлюють ці проблеми, але й пропонують кращі, більш біблійні рішення.
ДЕ ВСІ «ХРИСТИЯНИ»?
Місіонери, які сьогодні працюють у регіонах Африки, де до них уже побували інші місіонери, стикаються з суспільством, що здобуло своєрідний «імунітет» до біблійного Євангелія. Міста переповнені людьми, які були охрещені та визнані членами церков різних деномінацій, що нібито підтверджує їхній статус християн. Проте життя багатьох із них не виявляє плодів роботи Духа Святого чи ознак життя, сповненого покаянням і вірою в Христа.
Наприклад, 80 відсотків моїх співвітчизників-кенійців ідентифікують себе як християни. Однак багато хто з них відвідує церкву лише зрідка або взагалі не відвідує. Вони переконані, що у них немає потреби в Євангелії чи помісній церкві, бо вважають себе вже «християнами».
Інші, хто відвідує церкву частіше, ходять до громад, де Євангеліє не проголошується чітко та зрозуміло. Хоча ці люди палко вірять, більшість із них не змогла б чітко викласти Євангеліє навіть у його найпростішій формі. Багато євангельських служінь, заснованих десятиліття тому, з часом перетворилися на богослівсько слабкі церкви, які піддалися впливу вчень, що в різних формах пропагують євангеліє процвітання.
Не дивно, що хибні євангелія завдають шкоди в Африці майже без опору. Коли церкви переповнені людьми, які не знають справжнього Євангелія і в багатьох випадках ведуть життя, що не відповідає його вимогам, вони не здатні захистити себе від спотворень як у доктрині, так і в житті за Євангелієм. Тим більше вони не спроможні підняти тривогу у своїй спільноті щодо підробок, що маскуються під істину.
Ми знаємо, що Бог залишається вірним і вже розсіяв Своїх людей у цих місцях. За це ми постійно молимося та покладаємо надію, щоб Він підняв багатьох таких людей, які в майбутньому формуватимуть церковний ландшафт Африки, викорінюючи євангеліє процвітання.
Однак сьогодні проблема залишається. Тож як нам здійснювати місіонерську діяльність так, щоб зберегти чистоту Євангелія для цього і наступних поколінь?
ЧИ ДОСТАТНЬО БОГОСЛІВСЬКОЇ ОСВІТИ?
Значна частина місіонерських зусиль сьогодні спрямована на богословську освіту. У багатьох випадках пастори в містах зовсім не мають богословської підготовки. Попередні місіонерські зусилля часто не приділяли достатньої уваги навчанню та підготовці пасторів, які залишалися «відповідальними» за церкви.
Відсутність сталого учнівства призвела до поверхневого розуміння богослов’я, залишивши багато місцевих церков уразливими до будь-яких помилок, якими на даний момент інфіковане суспільство.
У відповідь на ці виклики на континенті створюються різноманітні богословські установи. Конференції та семінари множаться, адже ми намагаємося надолужити згаяний час, усвідомивши, що попередні місіонерські зусилля, хоч і сприяли наверненню багатьох до Господа, виявилися ненадійними у збереженні Євангелія для наступного покоління.
Це важлива та нагальна справа. Однак, попри оновлені зусилля з підготовки пасторів, наш континент усе ще гостро потребує достатньої кількості кваліфікованих служителів для навчання, а також ресурсів для завершення цієї праці.
ЗАЛИШАЄТЬСЯ «СЛІПА ЗОНА»
Однак, незважаючи на ці похвальні місіонерські зусилля, залишаються й «сліпі зони». Більшість зусиль у створенні церков та підготовці пасторів не приділяють достатньої уваги помісній церкві. Систематичне богослов’я та інші галузі християнського вчення справедливо отримують значну увагу, але еклезіологія, на жаль, залишається на другому плані. В результаті її часто неправильно розуміють. Це сумна реальність, адже місцеві церкви є головним Божим планом для того, як Євангеліє буде демонструватися і зберігатися для майбутніх поколінь — а не семінарії, не конференції, не богословські навчальні центри.
У богослівсько насиченому листі до Тимофія Павло написав:
«Пишу тобі це, сподіваючись, що незабаром прийду до тебе, а коли забарюся, то щоб ти знав, як належить поводитися в Божому домі, – це Церква живого Бога, стовп і підвалина істини» (1 Тим. 3:14-15).
Як церква проводить своє спільне життя, має велике значення для того, як вона зберігає і захищає істину.
Сучасне покоління в Африці могло б отримати велику користь від церков, які були б готові так само строго ставитися до виключення своїх членів, як і до їх прийняття після хрещення. Місто, наповнене людьми, які стверджують, що є послідовниками Христа, але ведуть життя, не гідне Євангелія, спотворює істину Євангелія як для цього покоління, так і для наступного.
Бог не бажає зберігати істину лише через богослівсько точні книги. Він хоче, щоб життя людей відображало цю істину, щоб вони жили нею разом у помісних церквах.
НАМ ПОТРІБНІ ВІРНІ ЦЕРКВИ
Якщо ми сьогодні навчимо церкви, що вони несуть відповідальність за збереження Євангелія і не є просто спостерігачами місії, а її охоронцями, то, можливо, вони звільнять наступного пастора, який почне проповідувати єресь. Якщо ми навчимо церкви, що покаяння — це більше, ніж просто молитва, і якщо ми перестанемо просити людей пройти вперед або підняти руки, щоб прийняти Ісуса, ми можемо мати менші церкви, захоплені благодаттю Бога, а не красномовним, але оманливим пастором у блискучому костюмі. Ми можемо мати церкви, які будуть віддано охороняти Євангеліє на славу свого Бога.
Біди від євангелія процвітання та лжевіруючих не є основною проблемою для африканської церкви. Вони є лише симптомами більшої основної проблеми. Бог хоче, щоб місцева церква була збудована так, щоб могла витримати різні вітри помилок. Сьогодні це може бути євангеліє процвітання, а завтра — гностицизм. Сфокусування більшої частини місіонерських зусиль на створенні здорових церков допоможе зберегти Євангеліє для нашого покоління і для майбутнього.
