Коли саме пара стає подружжям? У момент, коли вони кажуть одне одному: «Так»? Коли служитель оголошує їх чоловіком і дружиною? Чи коли відбувається подружнє єднання (інтимна близькість)?
У певному сенсі кожен із цих моментів є суттєвим для утворення шлюбу. Але водночас кожен із них залежить від інших. Саме тому, наприклад, якщо шлюб так і не був сповнений (не було інтимної близькості), залишається підстава вважати, що подружжя ще не повністю утворене. Така різниця має навіть юридичне значення: розірвання такого союзу вважається не розлученням, а анулюванням.
А до чого тут узагалі Вечеря Господня?
Здається, багато християн сприймають Вечерю Господню як посилену особисту побожність. Я приходжу до церкви, слухаю Слово, беру хліб і вино, згадую про смерть Христа і прощення моїх гріхів — і йду додому.
Звісно, ми пов’язуємо Вечерю Господню з церквою — принаймні в тому сенсі, що вона відбувається під час богослужіння. Проте для більшості християн цей зв’язок на цьому й закінчується.
Та я хочу довести: Вечеря Господня має вирішальне значення для формування самої церкви. Спільне виконання Вечері Господньої — це ключовий крок, який робить церкву церквою. У дуже конкретному сенсі саме під час Вечері Господньої група віруючих стає одним тілом. Вона робить багатьох одним цілим.
Я зосереджуюсь на цій думці з двох причин.
По-перше, вона часто залишається поза увагою в євангельських християн. Переконаний, що апостол Павло чітко навчає: Вечеря Господня об’єднує багатьох в одне, як ми побачимо далі. Але надто мало пастирів і церков звертають увагу на цю істину, дозволяючи їй формувати своє бачення Вечері Господньої та самої церкви.
По-друге, розуміння того, як Вечеря Господня формує помісну церкву, має вирішальне значення для багатьох практичних питань, які постають перед служителями та членами: хто може брати участь у Вечері? хто має право її звершувати? які зібрання можуть вважатися достатньо «церковними», щоб звершувати її?
Щоб мудро підходити до виконання Вечері Господньої, ми маємо постійно тримати перед очима біблійний погляд на неї.
ЯК ВЕЧЕРЯ ГОСПОДНЯ ОБ’ЄДНУЄ БАГАТЬОХ В ОДНЕ
Згадаймо слова апостола Павла з Першого Послання до Коринтян (10:16–17):
«Чаша благословення, яку благословляємо, – хіба не є вона спільністю в Христовій крові? Хліб, який ломимо, – хіба не є він спільністю в Христовому тілі? Оскільки є один хліб, то ми, численні, становимо одне тіло, бо всі ми причащаємося одним хлібом».
Павло нагадує коринтянам, що коли ми їмо хліб і п’ємо чашу, ми маємо спільність із Христом і досвідчуємо благословення Його смерті.
З цієї «вертикальної» спільності — між Христом і віруючими — Павло переходить до «горизонтального» висновку у вірші 17: «Оскільки є один хліб, то ми, численні, становимо одне тіло, бо всі ми причащаємося одним хлібом». Головна думка Павла в цьому вірші — ми, численні, є одне тіло. І він двічі підкріплює цю істину згадкою про нашу спільну участь у Вечері Господній: «Оскільки є один хліб, то ми, численні, становимо одне тіло, бо всі ми причащаємося одним хлібом». Те, що Павло двічі підкреслює цю підставу, не дозволяє трактувати хліб лише як символ або образ єдності церкви. Павло вкорінює єдність церкви саме в її участі у Вечері Господній. Є одне тіло, бо є один хліб.
Інакше кажучи, Вечеря Господня справді об’єднує багатьох в одне. Вона збирає «нас, численних» і робить із нас одне тіло. В цьому сенсі Вечеря Господня — акт, що формує помісну церкву.
Звісно, Павло не говорить тут про технічні деталі — ніби більша церква, якій потрібно більше ніж один хліб, уже не є єдиною, а множинною. Вислів «один хліб» — це стисле позначення спільного, зібраного разом проведення Вечері Господньої. Ідея Павла полягає в тому, що у Вечері Господній, коли ми разом маємо спільність із Христом, ця єдність у Христі творить єдине тіло — церкву.
Інакше кажучи, Вечеря Господня — це оновлення завітної клятви-знаку Нового Заповіту. У ній ми підтверджуємо нашу відданість Христу і один одному. І саме ця подвійна відданість — Христу та братам і сестрам — робить церкву церквою.
ПОМІСНА ЦЕРКВА — У ДВА ЕТАПИ
Бог формує помісну церкву у два етапи. Перший — Він творить християн. Як? Він посилає проповідників, які звіщають Христа (Рим. 10:14–17). Він посилає Свого Духа, Який дає тим, хто чує, здатність прийняти й сповідувати Христа (1 Кор. 12:3). Він робить Своє Слово дієвим у їхньому житті, даруючи їм нове народження в Христі (Як. 1:18). Бог формує Свою церкву, посилаючи Слово і Духа, який робить це Слово живим і діяльним. Так Він формує людей Євангелія — тих, кого спас через віру в Христа. Це перший етап.
Коли люди приходять до Христа, вони стають частиною Його вселенського Тіла. Вони духовно єднаються з Ним. Але щоб постала церква, недостатньо лише прийти до Христа — потрібно прийти і один до одного. Необхідно зібратися разом. А для цього потрібна відданість. Помісна церква не виникає автоматично щоразу, коли двоє чи більше християн опиняються в одному місті чи навіть у тій самій кімнаті. Якби було інакше, то кожна випадкова зустріч з іншим християнином у супермаркеті породжувала б нову церкву — яка одразу б зникала, щойно ви розминулись. Церква — це більше, ніж просто множина християн. Це більше, ніж сума окремих частин. Має існувати щось, що об’єднує людей між собою.
НАРОД ЄВАНГЕЛІЯ І ПОРЯДОК ЄВАНГЕЛІЯ
Отже, щоб створити церкву, народ Євангелія має утворити порядок Євангелія. Церква постає тоді, коли християни зобов’язуються бути церквою разом. Це другий етап.
Згадаймо аналогію з подружжям: шлюб виникає, коли чоловік і жінка приймають зобов’язання бути чоловіком і дружиною. Обітниця створює шлюб. Подібно і церква народжується тоді, коли група християн бере зобов’язання один перед одним — робити все те, що Ісус заповідав робити Своїм церквам: збиратися для поклоніння, збудовувати одне одного в любові, нести тягарі одне одного, виконувати хрещення та Вечерю Господню.
Усе це — теж Божа справа, бо саме Його спасительна і зміцнююча дія дає нам змогу правильно відповісти на Євангеліє, включно з відповіддю у формі взаємного зобов’язання. Боже діяння і наша відповідальність не суперечать одне одному. Ми можемо зібратися як церква лише тому, що Бог спершу зробив нас християнами. Бог формує церкву, творячи християн — і даючи їм силу брати на себе зобов’язання один перед одним.
ХРЕЩЕННЯ І ВЕЧЕРЯ ГОСПОДНЯ
Як саме група християн може засвідчити свою взаємну відданість? Тут відіграють ключову роль два установлення — хрещення та Вечеря Господня. У хрещенні людина публічно посвячує себе Христу та Його народові. Хрещення — це коли віра стає явною. Це момент, коли новонавернений стає видимим для світу й для церкви як віруючий. Іншими словами, хрещення відокремлює віруючого від світу. У хрещенні церква проголошує світові: «Ця людина належить Ісусові!»
Під час Вечері Господньої ми поновлюємо свою посвяту Христу та Його народу. Але на відміну від хрещення, Вечеря Господня — це спільна дія. Вона виокремлює всю групу християн як одне тіло, проводячи межу між ними й світом. Таким чином, коли хрещення та Вечеря Господня проводять межу між церквою і світом, вони одночасно окреслюють саму церкву. Саме завдяки цим установленням ми можемо вказати на щось конкретне і сказати: «Ось — церква», а не просто: «Ось — християни».
Уявіть, що християнин переїжджає до нового міста, починає звіщати Євангеліє, і кілька людей приходять до Христа приблизно одночасно. Цей християнин хрестить їх. Коли ж і як ця група охрещених стане церквою? Найбазовіша, найсуттєвіша відповідь: коли вони разом звершать Вечерю Господню. Пригадаймо, що Вечеря Господня є вираженням нашої посвяти Христу та одне одному. Приймати благословення Христові в Вечері Господній — означає приймати Христових людей як братів і сестер. У самій Вечері Господній ми беремо на себе зобов’язання одне перед одним — це той момент, коли ми переходимо від «групи християн» до «помісної церкви». Саме для Вечері Господньої ми збираємось разом, як одне тіло. Як сказано в Писанні:
«Оскільки є один хліб, то ми, численні, становимо одне тіло, бо всі ми причащаємося одним хлібом» (1 Кор. 10:17).
З міркувань мудрості, зазвичай доцільно, щоб церкви чітко проголошували, що саме вони роблять, коли формуються як церква — через словесну обітницю, яку члени виголошують одне одному. У конгрегаціоналістській та баптистській традиціях це часто називають «церковним завітом», який іноді спільно проголошується кожного разу під час Вечері Господньої. Це добра практика. Але не слід думати, що ця словесна обітниця формує церкву незалежно від участі у Вечері Господній. Навпаки, церковний завіт лише проголошує вголос те, що вже закладене в самій Вечері Господній. Словесна обітниця допомагає нам глибше усвідомити, що саме ми робимо, коли разом беремо хліб і чашу.
Знову ж таки, початок церкви можна порівняти з початком шлюбу. Це порівняння не ідеальне, як і всі аналогії, але воно досить промовисте. Шлюб виникає, коли чоловік і жінка дають обітниці, коли служитель проголошує їх чоловіком і дружиною, і коли подружжя фізично засвідчує свій союз (інтимний зв’язок). Обітниця «Згоден» започатковує нові стосунки, але цей союз підтверджується тілесним єднанням.
Подібно до цього, зібрання віруючих не стає помісною церквою, поки вони не підтвердять свою єдність через Вечерю Господню. Якщо група християн, яка мала намір стати церквою, ніколи не звершила Вечерю Господню, то не лише порушено Ісусову заповідь — у певному сенсі вони ще не є церквою. Вечеря Господня є завершенням того зобов’язання, яке перетворює християн на церкву.
Як Вечеря Господня формує помісну церкву? Разом із хрещенням, вона є засобом, через який народ Євангелія формує порядок Євангелія. Господня вечеря — це момент, коли християни збираються разом, посвячують себе одне одному і переходять від «багатьох» до «одного». У Вечері Господній наша єдність з Христом творить нашу єдність одне з одним. Вечеря Господня робить багатьох — одним.
ПРЕКРАСНА ПРОСТОТА
У Божому задумі для церкви є дивовижна простота. Що потрібно, щоб постала церква? Проповідь Євангелія, яка творить народ Євангелія, що бере участь в установленнях Євангелія. Церква — це форма, у яку Євангеліє та його установлення формують Божий народ. Хрещення поєднує одного з багатьма, а Вечеря Господня поєднує багатьох в одне.
Хрещення і Вечеря Господня вписують Євангеліє у саму форму й структуру церкви. Те, що творить з багатьох — одне, є знаками Євангелія. Коли християни збираються, щоби сформувати церкву, вони не відходять від Євангелія — вони заглиблюються в нього.