Якщо б ви могли додати щось одне до церковного розкладу, що б це було? Сестринську конференцію чи братерський сніданок? Семінар з євангелизму? Малу групу? Богослужіння в суботу ввечері для тих, кому важко вставати зранку? Біблійне вивчення серед тижня?
Це запитання я не раз ставив собі з моменту мого приходу до нової церкви восени минулого року. І хоча багато з цих пропозицій варті уваги, ми разом зі пастирями вирішили розпочати регулярне молитовне зібрання у неділю ввечері.
Справді? Молитовне зібрання? Це звучить як щось старомодне й дивне — те, чим займались християни ще до появи електрики, коли життя було простішим, церкви меншими, а дитячі гуртки не заповнювали весь наш розклад.
І варто сказати, що не всі зустріли цю ідею із захопленням. Один із членів церкви сказав мені, що ми й так занадто багато молимось. На його думку, наші молитви під час ранкового богослужіння вже й так надто довгі — вони заважають музичній групі увійти в ритм і порушують «досвід поклоніння». Інші попереджали, що це може підштовхнути до законництва (легалізму): ще одна річ, яку люди почуватимуться змушеними робити. А хтось турбувався, що це може зашкодити спільності, бо окремі члени церкви, можливо, почнуть пропускати свої малі групи, щоб відвідувати загальні молитовні зібрання.
То чому ж ми обираємо зібрання, що переважно присвячене спільній молитві? Дозвольте мені запропонувати чотири причини.
1. Це нагадує нашим людям про важливість молитви
Не важко залучити людей до участі в заходах чи малих групах. Сотні людей відвідали наш нещодавній сестринський відпочинок, десятки прийшли на братерський сніданок. Тож чому ж так багато людей не хочуть збиратися разом для спільної молитви? Чому молитовне зібрання в багатьох церквах стало чимось з минулого?
Простою відповіддю є те, що молитва не є захоплюючою. Вона не розважає. Вона часто не є легкою чи зручною — вона вимагає зусиль і праці. Саме тому Ісус дав нам притчу про наполегливу вдову в Євангелії від Луки 18 розділ, щоб ми «завжди молилися і не занепадали духом». Ми звикли до того, що нас годують музикою, медіа, подкастами і проповідями. Але молитва вимагає, щоб ми вимкнули світ і самі налаштували свій розум на духовне.
І саме це ми повинні робити — не лише індивідуально, але й разом. В Євангелії від Матвія 21 розділ Ісус зауважує, що люди перетворили храм на щось схоже на торгівельний майданчик Чиказької товарної біржі. Він говорить:
«Мій дім буде названий домом молитви, ви ж робите його печерою розбійників» (Мт. 21:13).
За Новим Завітом, церква — це храм Святого Духа (1 Кор. 3:16). Чи є наші церкви будинками молитви, як того хоче Бог? Чи відводимо ми час для цього? Чи ставимо пріоритет на спільну молитву? Чи, можливо, наша спільна молитва є лише заповненням між блоками музичного служіння?
Роберт Мюррей М’Чейн сказав відому фразу: «Тим, ким є людина на колінах перед Богом, тим вона і є, і не більше». А що, якби ми застосували таке саме мірило до наших церков? Що це сказало б про нас? Спільна молитва підкреслює для наших людей важливість молитви, а насправді — її абсолютну необхідність. Адже ми боремося проти духовних сил, і тому нам потрібна духовна зброя — а яка ж більша зброя є, ніж молитви не лише однієї людини, а й десятків, сотень, навіть тисяч?
2. Це показує нашим людям, як молитися
Я пам’ятаю перший раз, коли молився публічно. Я був новонаверненим віруючим, і мене охоплювали занепокоєння та збентеження, що ж саме сказати. Тож що я робив? Я просто копіював те, що чув від інших.
Окрім вивчення молитов Даниїла, Павла, Анни чи Марії, нічого не навчить наших людей молитися більше і краще, ніж молитви, які вони чують від вірних в церкві. Якщо ми хочемо, щоб наші люди молилися біблійно та продумано, якщо ми хочемо, щоб вони молилися з благоговінням і особистою любов’ю, тоді ми повинні подавати їм цей приклад на загальних зібраннях. Як правильно зауважує Д. А. Карсон:
«Вибирайте приклади, але вибирайте їх мудро. Вивчайте їхній зміст, широту, пристрасть, помазання, але не копіюйте їхній стиль».
3. Це об’єднує наших людей навколо Божих цілей
Ми природно схильні до нарцисизму або егоцентризму. Нам не важко молитися за наші індивідуальні потреби, бажання та прагнення. І це не є неправильним — ми повинні молитися за це. Але як жахливо, коли наше молитовне життя, особливо наше спільне молитовне життя, домінує саме такими турботами. Врешті-решт, ми не є сенсом людської історії. Наше здоров’я та щастя не є сенсом людської історії. Церква та її процвітання є сенсом людської історії (Еф. 3:1-13).
Коли ми збираємося, щоб підкреслити духовне понад фізичним, спільне понад індивідуальним, ми об’єднуємо наших людей навколо Божих цілей для Його церкви. Спільна молитва розвиває турботу про нашу спільну єдність і наше спільне свідчення.
4. Це готує наших людей до того, щоб Бог діяв
Спільна молитва церкви визначала багато великих подій у книзі Дії Святих Апостолів.
- Вона була основою їхнього життя на П’ятидесятницю (Дії 2:42).
- Вона наділяла віруючих Духом для сміливого проповідування Слова Божого (Дії 4:31).
- Молитва визначала призначення перших дияконів (Дії 6:6), розповсюдження Євангелії серед самарян (Дії 8:15), а також видіння Петра про проповідування Євангелії язичникам (Дії 10:9).
- Насправді, саме молитва церкви привела до звільнення Петра з в’язниці (Дії 12:5)!
Друзі, молитва змінює ситуацію, молитва змінює все! Саме тому Павло припускає, що церква буде молитися разом, як чоловіки, так і жінки (1 Кор. 11, 14). Молитва — це встановлений Богом засіб для досягнення Його надприродних цілей. Вона є як особистою, так і могутньою. Як нагадував Ісус своїм учням, є певні перешкоди, які можна подолати тільки через молитву (Мк. 9:29).
Друзі, як зазначає Джеймі Данлоп у книзі «The Compelling Community»:
«Бог любить захищати свою репутацію. Коли ми молимося разом, наші потреби стають публічними. Коли Він відповідає, Його слава стає публічною».
Молитва готує наших людей до того, щоб Бог діяв.
НАШЕ ПЕРШЕ МОЛИТОВНЕ ЗІБРАННЯ
Минулого місяця ми провели наше перше молитовне зібрання в неділю ввечері, принаймні, з огляду на останні роки. З’явилося багато незручних моментів і помилок, коли ми спотикалися під час служіння. Це не пішло точно так, як я планував, і за більшість цього я несу відповідальність!
Але це нормально. Ми, народ Божий, силою Божою, молилися. Ми зробили те, що жодна інша людина чи інституція на землі не має привілею робити. І ми зробимо це знову. І ми будемо спостерігати, чекати та очікувати, що Бог зробить на Свою славу.