Чи замислювався ти коли-небудь про те, щоб займатися бізнесом задля місії? Тобі варто це зробити. Дозволь навести кілька прикладів, як це виглядає на практиці.
Нещодавно я сидів у ресторані азійської кухні в Лондоні й розмовляв з колишнім членом церкви, яку я допомагаю пастирювати у Вашингтоні (округ Колумбія). Рік тому він разом із молодою сім’єю переїхав до Лондона з однією чіткою метою — допомагати одній невеликій, знесиленій церкві. Він робив це як вірний член церкви, маючи цілком звичайну роботу. Нещодавно його обрали пастирем в цій церкві. Пастир цієї церкви (до речі, також мій добрий друг) зізнався мені згодом, що саме присутність цієї вірної сім’ї допомогла йому не зневіритися й продовжувати служіння на кам’янистому ґрунті постхристиянського Лондона.
Це лише один приклад. Ось ще один.
За місяць до того я сидів у менш вишуканому кебабному ресторані в неспокійному регіоні Центральної Азії. Там я відвідував ще одну молоду сім’ю з нашої вашингтонської церкви. Вони теж нещодавно переїхали туди разом із своєю роботою, оселившись у місті всього за кілька кілометрів від передової, де діяла ІДІЛ. Їхнім завданням було приєднатися до подружжя місіонерів, яких ми відправили туди роком раніше. Вони не бачили себе як повноцінних місіонерів-церковників. Вони просто любили свою справу — неприбуткову організацію, яка займалася освітою серед біженців. Але доволі швидко вони стали корисними для невеличкої міжнародної церкви в тому місті. Так, навколо точилася духовна боротьба, але ця сім’я виглядала щиро натхненою тим, що на них чекає попереду.
Протягом двох десятиліть я з радістю спостерігаю, як подібні сценарії розгортаються знову й знову. Звичайні християни відкривають для себе, як можна використати свої професійні навички й покликання для підтримки Євангельського служіння в складних місцях — не як ті хто займається утворенням нових церков чи «місіонери», а як звичайні, вірні християни.
Подібну діяльність називають по-різному: «Бізнес заради місії», «наметники» (tentmakers), «мобілізовані фахівці з ринку праці» (МФРП). Деякі назви кращі за інші. Деякі — тягнуть за собою не зовсім корисний богослівський шлейф. Але всі вони — варіації на одну й ту ж тему: християни, які входять у культуру через сферу бізнесу чи професійної діяльності, можуть мати такі можливості, доступ і фінансові чи соціальні переваги, яких не мають ті, хто служить повний робочий день (весь час або повна зайнятість). Ба більше, вони здатні реально підтримати таких служителів у важких умовах.
Якщо ти ніколи не думав про те, щоб перенести свою роботу за кордон задля Євангелія — варто замислитися. Ось кілька спостережень, до яких я дійшов за 20 років, підтримуючи саме такий підхід.
1. Усвідомте свою потребу в церкві
Коли християни вперше починають замислюватися про переїзд за кордон разом з своєю роботою задля Євангелія, багато хто уявляє собі піонерське служіння серед недосягнених народів. Але насправді більшості варто думати не про «прокладання нових шляхів», а про приєднання до вже існуючих церков за кордоном.
Кожному потрібна церква, підзвітність і допомога в служінні. Підтримка з рідної церкви, що за 10 тисяч кілометрів, — не найкращий варіант. Краще обрати місце, де вже є хороша помісна церква з мовою, яку ти розумієш, або принаймні сильна місіонерська команда, яка може тимчасово замінити таку церкву. Дуже небагато людей здатні працювати понад 40 годин на тиждень, адаптуватися до нової культури і водночас духовно тримати себе та свою родину без підтримки церковної спільноти.
2. Усвідомте, що помісна церква — це майданчик для служіння всюди
Недостатньо просто переїхати туди, де є здорова церква і де розумієш мову. Ще краще — зробити цю церкву головним фокусом свого життя і служіння. Християни, яких я зустрічав і які прагнули жити плідним життям для Господа, працюючи на звичайних роботах, саме так і чинили.
Нам не завжди легко уявити, скільки духовного плоду може принести просте братерство, співпраця та свідчення помісної церковної спільноти. Але в іншій культурі це часто стає особливо помітним. Навчання, мережа контактів і колективне публічне свідчення церкви — усе це може бути ще потужнішим свідченням Євангелія, ніж наша особиста поведінка на роботі. Звісно, бувають місця, де ще немає церкви, з якою можна було б об’єднатися. У таких випадках християнам, які працюють на звичайних роботах, доведеться збиратися разом із кількома місіонерськими сім’ями. Але переважна більшість людей духовно зростає саме тоді, коли має помісну церкву як центр свого життя й служіння. І такі церкви є по всьому світу.
3. Майте одночасно оптимістичні й реалістичні очікування
Більшість християн не прагнуть і не відчувають себе готовими бути служителями на підтримці в помісній церкві. Вони задоволені стилем життя та стосунками, які Бог їм дарував. Особисто я провів майже двадцять років свого життя як власник бізнесу або найманий працівник і з великою радістю жив у той період як християнин. Разом із тим, такі люди, як правило, мають значно менше вільного часу для служіння, ніж штатні працівники церков. Те саме стосується і тих, хто переїжджає за кордон із роботою, щоб підтримати Євангельську справу. Вони не матимуть стільки часу на вивчення мови чи участь у різних аспектах служіння, як повноцінні місіонери. Але добра новина в тому, що їхній внесок може бути навіть стратегічнішим — якщо вони працюють у місцевості, де біблійні християни — рідкість.
4. Зрозумійте, чому це не те саме, що бути місіонером
У 3 Посланні Івана апостол описує людину, яку християни історично називали місіонером: це та людина, яку церква свідомо послала для проголошення імені Христа, і хто живе за рахунок підтримки церкви (а не язичників). Іван наказує християнам (використовуючи доволі наполегливе слово «повинні») підтримувати таких людей і бути співпрацівниками в істині Євангелія.
Інакше кажучи, переїзд за кордон із роботою, щоб підтримати церкву чи місіонерську команду, — це не те саме, що бути місіонером, але це справді цінно. Я розумію, що дехто може образитися через таке розрізнення. Проте більшість із нас інтуїтивно розуміють цю різницю. Не всі — учителі чи пастирі в церкві, але кожен має цінну роль у Христовому Тілі (1 Кор. 12:12–31): «Бог влаштував членів у тілі, кожного, як Йому сподобалось». Щоб бути благословенням для Христової справи, не обов’язково мати титул чи посаду.
5. Зрозумійте, чому бізнес (робота) заради місії — це прекрасна річ
Більшість із нас повинні заробляти собі на життя. І для більшості це означає, що ми ніколи не зазнаємо переваг (і тягаря) повного часу, присвяченого служінню Євангелії (служіння на повній підтримці). Але 1 і 2 Послання до Солунян чітко малюють картину нормальності і добра звичайного християнського життя, що підтримується самостійно.
Однак багато хто з нас має можливість обирати, де жити. І тут християнська свобода відкриває нам широкий спектр рішень. Хтось може залишити улюблену церкву, щоб допомогти з утворенням нової церкви на іншому боці міста. Хтось навпаки — вирішить пускати глибше коріння в тій же церкві, навіть якщо це означатиме відмову від привабливих кар’єрних можливостей. А хтось відчує поклик залишити все й переїхати до іншої країни, щоб підтримати Євангельське служіння там, де мало працівників.
Усі ці варіанти — хороші. Усі вони — частина нормальної, Богом задуманої динаміки зростання Церкви в зрілості та поширення Євангелія.
Тож подумайте: які можливості відкриває перед вами Бог? І де ваше життя могло би принести найбільше плоду?
6. Попросіть допомоги в оцінці себе та розгляді варіантів
Християни мають дуже ретельно зважувати рішення про переїзд через роботу, особливо якщо нині вони духовно зростають у своїй церкві. Духовне здоров’я — не те, до чого слід ставитися легковажно.
Це особливо актуально для тих, хто розглядає можливість переїзду в іншу культуру, щоби долучитися до місцевого свідчення про Христа. Не кожному це під силу. Ми повинні бути відкритими до того, щоб почути від близьких братів і сестер пораду… залишитися.
Хорошими кандидатами для переїзду заради Євангелія є ті християни, які здатні бути «двигунами» служіння, а не ті, хто ще потребує значної пастирської опіки. Щоб прийняти таку пораду, потрібна велика смиренність.
Декому з нас буде стратегічніше поки що залишитися на місці й далі зростати.
А для тих, хто серйозно розмірковує над переїздом заради Євангелія, смирення може означати готовність розглядати не «весь світ як можливість», а лише кілька конкретних напрямків.
- Почніть з того, куди вже має інвестицію ваша церква.
- Чи є міжнародна церква або міцна місіонерська команда в місті, куди ви могли б переїхати?
- Як ви могли би стати частиною цієї церкви та підтримати її лідерів?
Можливо, це не буде ваш вибір номер один, але з часом ви зрозумієте, що працювати з правильними людьми майже завжди важливіше, ніж знайти ідеальне місце.
Зверніть також увагу на місіонерські організації, з якими співпрацює ваша церква. Наприклад, моя церква працює з Міжнародною місіонерською радою Південної баптистської конвенції. У них є ініціатива Global Cities Initiative, яка допомагає церквам розглядати можливості, як члени можуть долучитися до роботи повноцінних місіонерів у визначених містах. Можливо, і ваші місіонери або партнерські організації мають подібну підтримку.
7. Бізнес заради місії — це не «золотий ключик». Але що тоді ним є?
Багато хто, починаючи процес переїзду, швидко усвідомлює: знайти роботу і переїхати на інший бік землі — непросто! А коли вони вже там, то часом розчаровуються: життя виявляється дуже схожим на те, яке вони мали вдома.
Ви дбаєте про дітей, ходите на роботу, знайомитеся з сусідами, говорите про Євангеліє, коли є нагода, підтримуєте служіння помісної церкви, сієте насіння — і чекаєте з надією.
Проте тепер мовні та культурні бар’єри можуть уповільнити все.
Робота заради місії — це не якась «чарівна формула», яка переверне місіонерство з ніг на голову й зробить усе легким.
Але те, що ця стратегія не гарантує швидких результатів, не робить її марною. Навпаки — це робить її справжньою, звичайною і саме такою, як описано в Біблії.
Коли ми тримаємося Слова і цінуємо Євангеліє, коли живемо у святості й любові, коли проповідуємо благу звістку світу, навчаємо в церкві, виховуємо пастирів, посилаємо місіонерів, започатковуємо нові церкви й надихаємо на вірне життя інших — Бог обіцяє, що наші звичайні зусилля принесуть надзвичайні плоди.
У Божих руках проста, щоденна вірність впливає на вічність.
Тож, можливо, ви або хтось із вашої церкви зможе жити звичайним життям серед братів і сестер у місці, де вірних християн — одиниці на мільйон, а не один на десять. Що скажете?
Ваші буденні дари й таланти можуть стати справжнім скарбом для громади в Малайзії, Лондоні, Стамбулі чи Дубаї. Так, потреба в повноцінних, церковно-направлених місіонерах залишається величезною. Так, це не єдиний ключ до відкриття світу для Христа. Звісно, це не стратегія для абсолютно недосягнутих народів або для самітників.
Але це може бути чудовим шляхом для багатьох християн — використати своє життя як маленьку, але славну частину премудрого Божого задуму: явити Його славу через просту, звичайну, часом буденну вірність Його народу (Еф. 3:10).
І це — не такий уже й поганий спосіб виконувати свою роботу і прожити життя.