Ми всі бували в церквах, де молитва, хоч і присутня, але не має ні цілеспрямованості, ні сили. На жаль, у багатьох церквах вона нагадує молитву перед їжею — формальність, до якої всі ставляться з повагою, але мало хто отримує від неї справжню користь. Її зводять до найзручнішого способу плавного переходу від одного елементу служіння до іншого. «Давайте всі заплющимо очі й схилимо голови», — і поки хтось молиться, група прославлення непомітно змінюється на сцені.
Молитва стала лише розігрівом перед головним дійством — недільною проповіддю. Але ще в XIX столітті пастир Е. М. Баундз слушно зауважив:
«Говорити з людьми про Бога — це велика справа, але говорити з Богом про людей — ще більша».
З огляду на це, у нашій церкві «Наріжний Камінь», де я служу пастирем, молитва має велике значення. Ми не хочемо, щоб наші члени та відвідувачі лише слухали Бога через пісні чи проповіді зі сцени. У такому разі легко відчути себе просто глядачем — а це зовсім не мета спільного поклоніння. Наша ціль — щоб богослужіння були особистими й такими, щоб залучали до участі. Ми прагнемо, аби кожен мав можливість вступити в особистий діалог із Богом, і саме молитва є для нас важливим шляхом до цього.
Усім зрозуміло, що в церкві треба молитися. Але як ми молимося — ось що справді важливо. Саме тому ми використовуємо спільну молитву як спосіб навчати нашу церкву, як звертатися до Бога.
Через цю духовну практику ми сподіваємося досягнути трьох речей.
По-перше, ми хочемо розвінчати поширені хибні уявлення про молитву.
По-друге, прагнемо молитися про те, що багато хто з нас часто занедбує, наприклад — за державну владу.
І по-третє, хочемо показати, що змістовна молитва не обов’язково має бути тривалою. За п’ять хвилин можна багато чого зробити.
Одним словом, ми навчилися не припускати, що люди автоматично знають, як молитися. Саме тому під час спільних зібрань ми цілеспрямовано включаємо так звану «велику четвірку».
ПОКЛОНІННЯ
Поклоніння закладає фундамент нашої зустрічі з Богом. Ми хочемо нагадати кожному в зібранні, що звертатися до Бога — це величезна честь. Більшість із нас настільки звикли до молитви, що підходимо до неї з легковажністю. Але ще на самому початку служіння ми прагнемо цьому запобігти.
Натомість ми хочемо зосередитися на величі Божого характеру — ким Він є і що зробив у Христі для нас, недостойних. Саме завдяки великій жертві Ісуса ми можемо сміливо та з відвагою (дерзновенням) наближатися до Бога. Однак молитви поклоніння також нагадують нам, що робити це слід із глибокою пошаною та смиренням.
СПОВІДЬ
Якщо поклоніння справжнє, то сповідь стає природною реакцією душі — логічним наступним кроком. Коли ми споглядаємо Божу святість, нам відкривається наша власна гріховність, і це веде нас до сповіді.
Ми сподіваємося, що, слухаючи, як хтось із нашої церковної сім’ї сповідує гріх, кожен з нас зможе подумати: «І я теж». Ми схильні применшувати свій гріх, але спільна сповідь надихає нас досліджувати власне серце й виявляти гріхи, які раніше залишалися поза увагою. Це не має вести до відчаю, але до залежності від Бога та радості, адже саме в такі миті ми особливо згадуємо про Божу вірність і доброту (1 Iв. 1:9).
Правильно звершена сповідь викликає поклоніння. Але, оскільки вона змушує нас заглянути в темні куточки власного серця, ми часто уникаємо цього — і тим самим втрачаємо ту радість, яку Бог прагне дати. Безумовно, молитва сповіді має бути щирою і просякнутою жалем, але завжди повинна завершуватись радістю, як у Давида в Псалмі 32:
«Блаженний той, кому прощено беззаконня і кому гріх покрито. Блаженна людина, якій Господь не зарахує провини, і в кому немає підступу».
ПОДЯКА
Ми всі визнаємо всемогутність Бога. Але якщо не бути обережними, це визнання може послабити наше бажання поклонятись Йому зі щирою вдячністю.
У цьому зламаному світі вистачає речей, які ми прагнемо, щоби Бог виправив. І все ж, як християни, ми знаємо, що вдячність часто є найкращими ліками проти нарікання. Під час недільних зібрань ми обов’язково виділяємо час для подяки Богові — за те, ким Він є і що робить. Адже пригнічений і зломлений дух може стати серйозною перешкодою для сприйняття Божих слів благодаті (Вих. 6:9).
Тому в молитвах подяки ми хочемо нагадувати одне одному про потребу бути вдячними — іноді нам просто потрібно, щоб хтось допоміг подивитися в правильному напрямку. Ми прагнемо бути свідомими лиха й страждань, які є в цьому світі, але не настільки, щоб перестати бачити Божу доброту. Ми хочемо бути, як каже апостол Павло, «як ті, які сумують, але завжди радіють» (2 Кор. 6:10).
ПРОХАННЯ
У той час як молитви поклоніння, сповіді та подяки озвучують члени церкви, молитву прохання ми як пастирі вирішили брати на себе. Ми хочемо розширити горизонти того, про що наша церква і члени в цілому можуть просити Бога.
Люди зазвичай досить вузько уявляють собі спілкування з Богом. Для більшості молитва — це просто спосіб попросити щось у Господа. Ми прагнемо змінити це уявлення через інші типи молитви, про які вже йшлося.
Водночас я помітив, що навіть у своїх проханнях люди просять надто обмежено. Ми хочемо чітко донести: нормально просити в Бога зцілення для хворого, нормально повторювати одні й ті самі прохання, і нормально просити без обов’язкових фраз на кшталт: «якщо на це буде Твоя воля». Звісно, ми, як і Ісус у Господній молитві, передусім прагнемо виконання Божої волі.
Та, на жаль, багато хто з нас сумнівається в Божій здатності й бажанні робити великі речі у нашому житті. Як церква, ми хочемо показувати велич Ісуса, просячи у Його Ім’я про великі речі! І краса в тому, що іноді Бог відповідає «НІ» — і тоді ми маємо нагоду зростати разом, довіряючи Йому в процесі. А іноді Бог відповідає «ТАК» — перевершуючи все, що ми могли просити чи навіть уявити — і тоді наша віра зміцнюється.
Ми прагнемо, щоб поклоніння в церкві було спільним, а не особистим. Ми хочемо, щоб чоловіки й жінки служили у спільному поклонінні згідно з тим, як це підтримує Святе Письмо. Ми хочемо, щоб різні люди з народу Божого зверталися до Нього по-різному — і всі мали в цьому місце.
Усе це можливо саме тому, що спільна молитва є ключовою частиною нашого недільного богослужіння. Члени нашої церкви, як і відвідувачі, можуть упізнати себе в тому, хто молиться вголос, і згадати, що справжня, змістовна молитва може мати різні форми та займати зовсім небагато часу. Завдяки молитвам поклоніння, сповіді, подяки й прохання ми маємо змогу показати емоційну повноту, яка повинна бути частиною живих стосунків із Богом.
НА ЗАВЕРШЕННЯ
Коли ви говорите з офіціантом у ресторані, ви просто озвучуєте свої побажання. Коли ви у присутності когось, ким захоплюєтесь, ви здебільшого сиплете компліментами. Обидва приклади демонструють поверхневі стосунки. Але Бог бажає глибоких стосунків зі Своїм народом — і чим глибші ці стосунки, тим багатшим буде спілкування.