Коли я говорю про прийняття цієї доктрини, я хочу наголосити на тому, що безумовне обрання є не лише істинним, але й дорогоцінним. Звісно, обрання не може бути цінним, якщо воно не істинне. Тому це головна причина, чому ми приймаємо його полягає в його біблійності. Але давайте почнемо з початку. Безумовному обранню можна дати наступне визначення:
Безумовне обрання – це вільне рішення Бога, ухвалене ще до створення світу, яке не базується на передбаченій вірі. Бог дарує віру і покаяння тим, кого обирає, прощаючи їх і приймаючи до своєї вічної і благословенної сім’ї.
Ми приймаємо безумовне обрання, тому що це істина
«Безумовне обрання – це не просто істина, а цінність». Мої заперечення проти безумовного обрання зникли, коли я не зміг пояснити 9-й розділ Послання до римлян. Цей розділ починається з готовності Павла бути проклятим і відлученим від Христа за свій невіруючий єврейський народ (Рим. 9:3). Це означає, що частина євреїв гине будучи невіруючими, що піднімає питання про Божу обітницю євреям. Чи не зазнала вона провалу? Павло відповідає: «Не те, щоби Боже слово не збулося. Та не всі, хто від Ізраїля, є Ізраїлем» (Рим. 9:6). Чому так?
Павло ілюструє думку про безумовне Боже обрання через історію Якова та Ісава: «Та ще до їхнього народження, коли нічого – ні доброго, ні злого – вони ще не зробили, щоби постанова Божа виявилася у виборі, не від учинків, але від Того, Хто кличе, – їй [Ревеці] було сказано, що старший служитиме меншому» (Рим. 9:11-12).
Іншими словами, Божа мета у обранні людей для Себе з Ізраїлю – і з усіх народів! (Об’яв. 5:9) – не ґрунтувалася на жодних умовах, які вони мали виконати. Це було безумовне обрання. Тому Бог говорить: «Помилую, кого хочу помилувати, і змилосерджуся, над ким хочу змилосердитися» (Рим. 9:15).
Ісус підтверджує це вчення: «Все, що дає Мені Отець, прийде до Мене; і того, хто приходить до Мене, Я не вижену геть» (Ів. 6:37). Прихід до Ісуса не є умовою, яку ми повинні виконати, щоб бути обраними. Це результат Його вибору. Отець обрав Своїх овець, і саме тому вони приходять до Сина: «Ніхто не може прийти до Мене, якщо йому не було дано від [Мого] Отця» (Ів. 6:65). «Не ви Мене вибрали, але Я вибрав вас» (Ів. 15:16 див. Ів. 17:2, 6, 9; Гал. 1:15).
У книзі Дій Апостолів йдеться про те, чому одні увірували, а інші ні. Відповідь Луки – це Боже обрання: «Повірили ті, хто був призначений для вічного життя» (Дії 13:48). Це «призначення» є Божим вибором, який не ґрунтувався на передбаченій вірі; він був причиною їхньої віри.
Отець обрав Своїх овець. Вони належать Йому, і Він віддає їх Синові. Саме тому вони приходять до Нього. В Посланні до Ефесян Павло говорить: «[Бог] вибрав нас у [Христі] перед створенням світу… У Ньому ми отримали спадщину, будучи визначені за задумом Того, Хто все чинить за волею Своєю» (Еф. 1:4, 11). Саме «рішення Божої волі» є вирішальним у цій справі.
Що ти скажеш Богові на суді, коли Він запитає: «Чому ти повірив у Мого Сина, а інші не повірили?» Ти не скажеш: «Тому що я був розумнішим». Звісно, ти скажеш: «Завдяки Твоїй милості. Якби Ти не вибрав мене, я б залишився духовно мертвим і винним».
Ми приймаємо безумовне обрання, тому що Бог задумав його, щоб зробити нас безстрашними у проповідуванні Його благодаті у ворожому світі
«Що ж скажемо на це? Якщо Бог за нас, то хто проти нас?… Хто буде звинувачувати Божих обранців?» (Рим. 8:31, 33).
Ми приймаємо безумовне обрання, тому що Бог задумав його, щоб зробити нас смиренними
«Бог вибрав немудре світу, щоби засоромити премудрих, і Бог вибрав немічне світу, щоби засоромити сильних. Бог вибрав понижене у світі, погорджене і неіснуюче, щоби позбавити сили існуюче, щоб жодне тіло не хвалилося перед Богом… Хто хвалиться, нехай хвалиться Господом!» (1 Кор. 1:27-29, 31).
Ми приймаємо безумовне обрання, тому що воно є потужним поштовхом для співчуття, доброти і прощення
«Зодягніться, як вибрані Богом, святі й улюблені, у щире милосердя, доброту… прощаючи одне одного» (Кол. 3:12-13). Ніхто не бачив і не насолоджувався тим, що Бог вибрав його по-справжньому, якщо цей вибір не спонукав його стати добрим, терплячим і всепрощаючим.
Ми приймаємо безумовне обрання, тому що це потужний поштовх у нашому благовісті, щоб допомогти великим грішникам уникнути відчаю
«Що ти скажеш Богові на суді, коли Він запитає: „Чому ти повірив у Мого Сина, а інші не повірили?“».
Коли ви відкрито пропонуєте Христа невіруючим, хтось може сказати: «Я дуже сильно згрішив, тому Бог ніколи не захоче врятувати мене». Найсильніший аргумент проти відчаю – це нагадування, що Бог ще до створення світу обрав тих, кого Він спасе. І Він зробив це, не спираючись на жодні заслуги. Ще до того, як ти народився або зробив щось добре чи погане, Бог вирішив, чи спасати тебе.
Тому ти не можеш стати перед Богом і сказати Йому, яких якостей тобі бракує для того, щоб бути вибраним. Не було жодних умов для того, щоб бути вибраним. «Що потрібно мені робити, аби спастися?» – запитав сторож в’язниці. Павло і Сила відповіли: «Віруй у Господа Ісуса – і спасешся ти та твій дім!» (Дії 16:31). Так ти починаєш «утверджувати своє покликання та обрання» (2 Петра 1:10). Якщо ти приймеш Спасителя, то підтвердиш, що ти вибраний, і будеш спасенний.
