Метою цього тексту є заклик до християнських батьків вимагати від своїх дітей послуху. Причиною для написання стали спостереження за дітьми, які ігнорують прохання своїх батьків і не стикаються з жодними наслідками. Батьки звертаються до дитини кілька разів із проханням сісти, зупинитися або виконати певну дію, але після кількох невдалих спроб жартома намагаються підкупити дитину. Іноді це спрацьовує, а іноді — ні.
Минулого тижня я став свідком двох подій, що спонукали мене замислитися над цим питанням. Перша подія — трагічна смерть 13-річного Енді Лопеса в Санта-Розі, Каліфорнія. Поліція помилково вважала, що хлопець збирається стріляти з автоматичної гвинтівки, яка виявилася іграшковою. За словами поліції, вони двічі наказували йому кинути зброю, але замість цього Енді обернувся до них. Після цього поліцейські відкрили вогонь.
Я не володію всіма деталями цієї трагедії, тому не можу стверджувати, чи почув хлопець наказ. Моя точка зору не стосується конкретно Лопеса. Але постає важливе питання: що, якби Енді почув поліцію і свідомо проігнорував їхній наказ? Якщо це правда, то такий непослух коштував йому життя. Ціна невиконання наказу законної влади виявилася надто високою.
Трагедія, що насувається
Інша подія, свідком якої я став минулого тижня, відбулася на літаку. Я побачив, як мати сама ставила свого сина під загрозу небезпеки. Вони сиділи переді мною, а її синові, на вигляд, було близько семи років. Хлопчик грав на цифровому планшеті, коли стюардеса оголосила, що під час зльоту всі електронні пристрої повинні бути вимкнені. Хлопчик проігнорував це повідомлення, а мати не змусила його виконати вимогу.
Коли стюардеса проходила повз, вона вказала матері, що пристрій потрібно вимкнути. Проте мати не наполягала, і хлопець продовжив грати.
«Я пишу це, щоб закликати батьків-християн вимагати послуху від своїх дітей».
Стюардеса ще раз зупинилася, нагадавши, що планшет має бути вимкнений, і тільки після цього хлопчик вимкнув пристрій. Проте, коли стюардеса повернулася на своє місце, дитина знову ввімкнула планшет, а мати ніяк не втручалася.
Ця ситуація змусила мене задуматися: чи не готує мати свою дитину до майбутніх проблем?
Рятівне, розумне батьківство
Непослух з боку дітей та байдужість з боку батьків, які не мають духовних орієнтирів, можна зрозуміти через певні біблійні категорії. Проте, коли подібне спостерігається серед християнських батьків, це викликає подив.
Чому деякі батьки не вимагають послуху? На це питання важко дати однозначну відповідь. Однак наступні дев’ять спостережень можуть допомогти деяким батькам уникнути небезпечного та безвідповідального виховання.
- Вимога слухняності дітей — невід’ємна частина біблійного наставляння. Послух дітей своїм батькам — це не просто рекомендація, а біблійна заповідь, яка має глибоке духовне значення. Як сказано: «Діти, слухайтеся своїх батьків у Господі, бо це справедливо» (Еф. 6:1). Боже веління щодо слухняності не може бути однобічним. Якщо Бог вимагає слухняності від дітей, то, природно, Він також очікує від батьків виховання цієї слухняності. Наше завдання як батьків полягає в тому, щоб навчати дітей розуміти важливість покори й відчувати радість від послуху владі, яку Бог встановив у їхньому житті.
Батьки для маленьких дітей представляють Бога, тому, нехтуючи навчанням слухняності, ми фактично вчимо їх ігнорувати Божі настанови. Це небезпечно не тільки з точки зору морального розвитку, а й духовного життя.
- Послух як новозавітна, євангельська категорія. Послух не є лише формальною, «юридичною» категорією. У Новому Завіті він розглядається як складова віри. Апостол Павло підкреслював це у своєму служінні, кажучи, що його мета — «щоби через Його Ім’я були послушні вірі всі народи» (Рим. 1:5). Він також наголошував: «бо не смію говорити про те, чого не вчинив Христос через мене для навернення язичників, – словом і ділом» (Рим. 15:18).
Це означає, що справжнє християнське життя передбачає слухняність Христу в кожному аспекті, навіть у думках: «ми підпорядковуємо кожний задум на послух Христові» (2 Кор. 10:5). Апостол також закликав церкви бути твердими у вимогах слухняності: «Коли ж хто не слухає нашого слова, що в посланні, відзначте такого [і] не спілкуйтеся з ним; нехай буде посоромлений» (2 Сол. 3:14).
«Лінь невіруючих батьків я можу зрозуміти. Але недбалість батьків-християн викликає у мене подив».
Недбалість батьків, які не вчать своїх дітей коритися, — це підготовка до життя, що не відповідає Божим настановам. Такі діти ризикують вирости, не розуміючи фундаментальних принципів Євангелії, яку їхні батьки, можливо, прагнуть передати.
Для тих, хто хоче глибше розглянути важливість цього питання, рекомендую звернутися до глави Вейна Грудема «Догоджаючи Богові через наш послух: Забуте вчення Нового Заповіту» у збірці «Заради слави Божого імені», під редакцією Джастіна Тейлора і Сема Стормса.
- Вимагати послуху від дітей можливо. Часто можна побачити, як батьки здаються безпорадними перед своїми неслухняними дітьми. Але якщо Бог вимагає від дітей слухняності, це означає, що батьки мають змогу вимагати її також. Навіть дуже маленьким дітям, яким немає ще й року, можна пояснити, чого не можна робити — не торкатися небезпечних речей, не кусати, не тягнути, не кричати тощо. Батьки більші й сильніші за своїх дітей, і мають використовувати цю перевагу, щоб захистити їх від шкідливих проявів егоїзму й навчити радості від виконання правильних вчинків.
- Вимагати послуху вдома, щоб забезпечити його в публічних ситуаціях. Часто діти поводяться некеровано в публічних місцях через те, що вдома їх не привчили до слухняності. Батьки можуть вважати, що певні ситуації вдома не варті зусиль, і простіше виконати щось самостійно, ніж докладати зусиль для виправлення дитини. Але така поведінка лише формує у дітей розуміння, що послух не має значення ніде. Послідовне наполягання на слухняності вдома сприятиме тому, що ваші діти будуть вихованішими й на людях.
- Вимагати послуху потребує зусиль, але це того варте. Коли дитина не виконує вашу вказівку, наприклад, залишатися в ліжку, здається легше просто сказати: «Повернися в ліжко», замість того, щоб активно втручатися в ситуацію. Втома батьків — це реальна проблема. Я це розумію, адже понад 40 років виховував дітей, від їхнього народження і до дорослішання. Наполягати на слухняності забирає не лише фізичні сили, а й емоційні. Здається простішим дозволити дитині йти своїм шляхом.
«Батьки, які не вчать дітей слухатися, готують їх до життя, що не відповідає Божому слову».
Результатом стають неконтрольовані діти, особливо у важливих ситуаціях. Вони швидко вчаться маніпулювати обставинами. Мати стає безсилою, а батько — тим, на кого легко звалювати провину. Діти вміють передбачати, коли ви ось-ось вибухнете, і зумисне ігнорують ваші настанови до останнього моменту. Це призводить до «кислих» плодів у стосунках між батьками і дітьми.
Проте, робота над тим, щоб негайно реагувати на кожну непокору, приносить «солодкі» плоди. Це корисно не лише для батьків і дітей, але й для оточення.
- Розрив багатопоколінної дисфункції. Деякі батьки не вимагають слухняності через те, що самі не мали такого прикладу. Вони виросли у середовищі, де батьки коливались між пасивністю і гнівом. Вони не хочуть виховувати дітей у гніві, але не знають, як правильно діяти, тому часто обирають пасивність. Доброю новиною є те, що це можна змінити. За допомогою Біблії та мудрих порад можна навчитися виховувати дітей з терпінням, любов’ю та впевненістю, керуючись євангельськими принципами.
- Милосердне батьківство веде до внутрішнього послуху. До того, як діти прийдуть до віри, вони повинні навчитися слухатися через пошану, страх або винагороду. Коли ж приходить віра, їхній попередній досвід слухняності стане основою для радості від добровільного підкорення. Відсутність вимоги послуху до того, як прийде віра, не є мудрим рішенням. Така відсутність формує небажання коритися, яке згодом важко подолати навіть з приходом віри.
- Діти, яких вчать слухняності, є щасливішими. М’яке батьківство, яке не вимагає слухняності, не формує щасливих і вихованих дітей. Воно створює примхливих і зухвалих дітей, які не приносять радості ні собі, ні оточенню. Відсутність дисципліни робить їх жертвами власних бажань. Така «свобода» без керма, без жодної вказівки, рано чи пізно призведе до труднощів або навіть небезпечних наслідків, як це сталося у випадках, коли діти потрапляли у фатальні конфлікти з владою.
- Вимагати послуху — не означає вимагати досконалості. Батьки представляють Бога для своїх дітей, особливо до того моменту, як діти зможуть пізнати Його через віру в Євангелію. У цьому процесі важливо показувати не лише справедливість, а й милосердя. Не кожен випадок непослуху має каратися. Іноді достатньо зауважити, вказати на помилку й не застосовувати покарання. Але знайти баланс між справедливістю та милосердям непросто, і не існує універсального посібника для цього.
Виховання має навчити дітей, що Бог Євангелії є водночас праведним і милостивим: «Бог є вогнем, що спалює» (Євреям 12:7, 29), і водночас «терплячий та повільний на гнів» (1 Тимофія 1:16). Батьківське виховання повинно поєднувати дисципліну й терпіння з метою досягти швидкого, радісного та повного послуху. Саме це приносить пізнання Бога через Ісуса Христа.
Батьки, ви здатні до цього! Хоч виховання дітей — це важкий і виснажливий процес, для цього є Божа благодать. Ваші зусилля не залишаться марними, і ви будете щедро винагороджені за свою терплячість і наполегливість.
