Одним із практичних викликів, із якими стикаються пастори, є питання: як заохотити прихожан церкви стати її членами? Як донести до людей значущість і радість від належності до помісної спільноти віруючих?
Розглянемо шість порад для того, як заохотити прихожан церкви стати її членами. Перші чотири спрямовані на створення середовища, де членство цінують і розуміють. Останні дві стосуються турботи про конкретних людей, які потребують переходу від прихожанина до активного члена.
Створення культури цінності членства
1. Добре знайте своїх членів церкви.
Щоб ефективно заохотити прихожанина стати членом церкви, пастору необхідно глибоко знати теперішніх членів спільноти. Без цього саме поняття «членства» може залишатися нечітким навіть для того, хто його пропагує.
Уявіть, що ви запрошуєте прихожанина на обід із вашою сім’єю в суботу вдень. Гість приходить, очікуючи зустрічі з вашою дружиною та дітьми, але замість цього ви ведете його через дім і питаєте в кожного, хто вони — гість чи член сім’ї. Подібне «представлення» руйнує саму ідею сімейної єдності.
Коли ми говоримо про належність до помісної церкви, то маємо на увазі справжню родину — спільноту людей, які знають і люблять один одного. Ми запрошуємо відвідувача стати частиною цієї живої спільноти. Наше запрошення має бути персональним, відображати реальні обличчя, імена, життєві історії. Якщо ми самі знаємо ці обличчя та імена, нам буде значно легше представити новій людині цю духовну родину й зробити її частиною цього єднання.
2. Щиро цінуйте своїх членів церкви.
Чесно кажучи, я упустив цей важливий момент, коли став старшим пастором Першої баптистської церкви в Гранд-Каймані. Я прийшов, сповнений ентузіазму та рішучості служити. Я прагнув любити людей і служити їм, але не оцінив одного ключового аспекту: члени церкви служили Господу задовго до мого приходу. Вони вже працювали в багатьох напрямках, і їм потрібна була не лише моя любов, а й вдячність за Божу благодать, яка вже діяла в їхньому житті.
Натомість громада часто чула від мене пропозиції щодо покращень і нових ідей. Це сприймалося як критика, незадоволення та навіть як брак вдячності. Такими діями я ненавмисно образив декого та відштовхнув інших. Деякі проявили до мене багато терпіння й благодаті, розуміючи мої добрі наміри. Проте я зараз розумію, що краще було б проявляти ці добрі наміри через щиру подяку та вдячність за все хороше, що я бачив у їхньому житті та служінні.
Озираючись назад, я бачу, що перші два-чотири роки мого служіння в цій церкві варто було б присвятити неодноразовому, конкретному та щирому підбадьоренню, подяці та визнанню заслуг багатьох чудових людей. Це були люди, які втілювали христоцентричне та христоподібне життя.
Якби я уважніше знайомився з членами церкви та спостерігав за їхньою вірою в дії, у мене був би безцінний арсенал прикладів для проповідей, нагоди для написання підбадьорливих записок і можливості для публічного прославлення Божої праці в їхньому житті. Використовуючи такі ілюстрації та слова вдячності, я міг би створити атмосферу заохочення, благодаті й подяки. Це підбадьорило б теперішніх членів церкви та зробило б членство привабливим для прихожан.
Люди прагнуть бути частиною спільноти, яка підбадьорює й підтримує. Церкви та їхні пастори мають бути взірцем у цьому.
3. Проповідуйте біблійне бачення здорового християнського життя в помісній церкві.
Однією з причин, чому християнин може регулярно відвідувати церкву, але не приєднуватися до неї, є його чи її неповне розуміння християнського життя.
Чи можемо ми це припустити? Так, адже Писання чітко говорить, що помісна церква є Божим задумом для нашого духовного зростання та учнівства (Еф. 4:11–16; пор. Мт. 28:18–20). Як створіння соціальні, ми потребуємо спільноти, і Бог забезпечив її у вигляді помісної церкви. Це місце, де ми «радіємо з тими, хто радіє, і плачемо з тими, хто плаче», де проявляється взаємне піклування (1 Кор. 12:12–27).
Проте, якщо прихожанин ще не прийняв біблійного бачення християнського життя, зосередженого на помісній церкві, це вимагає пасторського аналізу. Наше завдання — проповідувати й навчати так, щоб розкрити церкву як привабливу й бажану частину Божого задуму для Його народу.
Ми маємо допомогти як прихожанам, так і нинішнім членам церкви зрозуміти, що означає бути «в» церкві, і показати небезпеку духовної ізоляції, яка виникає, коли людина перебуває «поза» нею.
Щоб відповісти на цю потребу, можна організувати тематичну серію проповідей про церкву або духовне спілкування. Інший підхід — детально дослідити послання до Ефесян чи перше послання до Тимофія, де яскраво описано красу та багатогранність церковного життя. Окрім цього, важливо робити практичні висновки про членство під час проповідування інших біблійних книг, демонструючи, як через усе Писання простягається нитка належності та спільноти.
У цьому всьому ми прагнемо представити високе, натхненне бачення помісної церкви, яке показує її славу, красу та навіть складнощі. Це допоможе людям зрозуміти, чому належність до церкви є не просто важливою, а й необхідною для духовного зростання та повноцінного християнського життя.
4. Зміцнюйте кордони церкви
Одним із результатів навчання про значення належності до помісної церкви є встановлення чітких меж між церквою і світом через обмеження деяких видів діяльності лише для членів церкви.
Упродовж усього Писання Бог закликає Свою завітну спільноту відділятися від світу. Він запроваджує певні практики, які чітко відокремлюють Божий народ від оточуючих. Кордони між Ізраїлем і світом повинні були бути зрозумілими, надаючи приналежності до завітної спільноти форми й значення. У цьому контексті слова про людей, які були «відчужені від громади Ізраїля, далекі від завітів обітниці, позбавлені надії і без Бога на світі» (Еф. 2:12), звучать особливо жахливо.
Навіть у світських організаціях існують чіткі правила визначення, хто є «всередині» і хто «зовні».
Аналогічно і в церкві: щоб прихожани усвідомили важливість членства, а невіруючі зрозуміли, що вони «відокремлені від Христа», необхідно зміцнювати межі між церквою і світом. Для цього пастори й громади мають визначити, які види служіння та можливості доступні тільки для членів.
- Чи можуть не члени церкви викладати в недільній школі?
- Чи дозволено їм співати в церковному хорі?
- Чи можуть вони брати участь у малих групах або супроводжувати місіонерські команди?
- Чи запрошуватимете ви християн, які не є членами жодної помісної церкви, брати участь у Вечері Господній?
Чітке визначення привілеїв і обов’язків, доступних лише для членів церкви, допомагає продемонструвати важливість перебування «всередині» спільноти Божого народу. Це також наочно показує, що люди втрачають, залишаючись «поза» членством у церкві. Таким чином, межі не лише захищають церкву, але й стають потужним інструментом навчання та заклику до духовного зростання і відповідальності.
Пастирська турбота про прихожан
5. Особисто відповідайте на різні заперечення та заохочуйте людей до членства в церкві.
Після кількох років наполегливої праці над створенням середовища, де членство є цінним і змістовним, ми можемо ефективніше працювати з прихожанами. Ми сподіваємося, що зі зростанням оцінки помісної церкви сама громада виконуватиме більшість особистої роботи.
Ця робота включає два аспекти:
- Ідентифікація та знайомство з прихожанами.
- Відповідь на заперечення прихожанина щодо приєднання до церкви.
Коли я був політичним лобістом, ми використовували інструмент під назвою «діаграма руху». Пастори, створюючи подібну діаграму на папері чи у своїй голові, мають визначати, чи прихожани «категорично проти», «ніколи не думали про це» чи «планують приєднатися наступного тижня». Проповідь і спільнота здебільшого зроблять основну роботу, особливо серед тих, хто вже вмотивований приєднатися. Проте серед тих, хто має запитання чи сумніви, потрібна більша увага.
Заповідь «виявляти гостинність» (Рим. 12:13; 1 Петр. 4:9) має велике значення, допомагаючи людям зробити крок до зобов’язань. Відкриті домівки сприяють відкритим серцям і відвертим розмовам. Ми можемо перейти від коротких бесід після богослужінь до цілеспрямованих дискусій за столом.
Будучи терплячими й уважними, ми можемо підтримувати прихожанина в моменти болю, розчарування чи страхів, допомагаючи йому прийти до відданого членства. Мета — не «виграти» суперечку про членство, а практично любити людину словом і ділом, доки Господь не дарує їй прозріння і любов.
6. Заохочуйте прихожанина приєднатися до іншої помісної церкви, якщо не до вашої.
Нарешті, ми повинні пам’ятати, що Господь має й інших вірних пасторів та церкви.
Ми повинні радіти цьому факту. Ми не змагаємося з іншими церквами, а є партнерами з ними в Євангелії.
Іноді ми можемо зустрічати прихожан, чиї заперечення щодо приєднання до нашої церкви здаються непереборними. Можливо, вони не згодні з нами щодо деякої важливої доктрини чи церковної практики. Або, можливо, вони живуть ближче до іншої вірної церкви і можуть брати більш активну участь там. У таких випадках допомога людям у переході від прихожанина до члена може включати підтримку приєднання до помісної церкви, яка не є нашою.
Це може бути емоційно складно для деяких людей — особливо тих, хто став прихильним до церкви, але ще не приєднався. Такі ситуації вимагають пастирської терплячості та співчуття. Але ми робимо це для блага цієї людини, бажаючи того, що Бог вимагає від нього чи неї — активного членства, що набагато краще. Ми намагаємося просувати Євангеліє, а не лише нашу церкву. Ми намагаємося зростити християн, а не списки членів. Іноді це означає допомогти людям приєднатися до іншої помісної церкви, поки ми продовжуємо пастирювати стадо, яке Бог доручив нам (1 Петр. 5:1–4).
ВИСНОВОК
Пастори часто відчувають незручність через тих віруючих, які відвідують церкву, але ніколи не приєднуються. Ми можемо бути розчаровані, коли речі, які для нас здаються очевидними, ігноруються іншими. Нам потрібно охороняти свої серця від нетерпимості та самоправедності. Хоча більшу частину часу ми присвячуємо нашим членам церкви, оскільки ми несемо велику відповідальність за них, прихожани також потребують нашої опіки і служіння. Перехід від відвідування до членства — це можливість для любові. В реальному сенсі, це і є служіння.
