Цей текст не є захистом людяності ненароджених. Це аргумент, що якщо ненароджені є людьми, їх не можна абортувати. Деякі лікарі, які роблять аборти, визнають, що ненароджені є людськими істотами — людьми. Однак, попри це, вони регулярно проводять аборти, вважаючи, що позбавлення невинного людського життя, хоч і трагічне, є виправданим через складні обставини, з якими стикаються мати та дитина. Деякі з цих лікарів вважають себе християнами та дотримуються Біблії, проте не вбачають у своїй практиці гріха. Я написав цю статтю, щоб закликати таких лікарів переглянути свою позицію.
- Бог заповідав: «Не вбивай» (Вих. 20:13). Я розумію, що деякі форми вбивств схвалюються в Біблії. Слово «вбивати» у Вих. 20:13 — це єврейське слово «рахац», яке використовується 43 рази в Старому Завіті. Воно завжди позначає насильницьке, особисте вбивство, яке є або визнано вбивством, або розцінюється як таке. Це слово ніколи не застосовується для опису вбивства на війні або (за одним можливим винятком у Чис. 35:27) під час судової страти. Чітка відмінність робиться між законним «позбавленням життя» і незаконним «вбивством». Наприклад, у Чис. 35:18 зазначено: «Убивця неодмінно має померти!». Слово «убивця» походить від «рахац», забороненого у Десяти Заповідях.
Коли Біблія говорить про виправдане вбивство, вона має на увазі, що Бог передає певні права цивільній владі. Коли держава виконує роль, призначену Богом для забезпечення справедливості та миру, вона має право «носити меч», як вчить Послання до Римлян 13:1–7. Це право завжди має використовуватися для покарання зла, але ніколи для нападу на невинних (Рим. 13:4).
Тому заповідь «Не вбивай» є чітким і безапеляційним застереженням проти вбивства невинних, включаючи ненароджених дітей.
- Знищення зачатого людського життя — ембріонального, фетального чи життєздатного — є нападом на унікальний Божий промисел формування людини. Чи можемо ми сказати щось із Писання про те, що відбувається, коли вбивається життя в утробі? Розгляньмо два тексти.
У Псалмі 139:13 говориться: «Ти створив мої нутрощі, сформував мене в лоні моєї матері». Найменше, що ми можемо винести з цього тексту, — це те, що формування життя людини в утробі є Божою роботою. Бог є Тим «Ти», про кого йдеться у вірші. Формування життя в утробі — це не просто механічний процес, а подібне до ткацтва чи в’язання: «Ти виткав (сформував) мене в утробі матері моєї». Життя ненародженої дитини є Божим творінням, і те, що Він формує, — це людина, створена за Його образом, унікальна серед усіх створінь Всесвіту.
Інший, менш відомий текст, знаходиться в книзі Йова. Йов наголошує, що він не зневажав жодного зі своїх слуг, хоча в тій культурі багато хто вважав слуг меншовартісними або лише власністю. Тут важливо звернути увагу на аргументацію Йова. У Йова 31:13–15 сказано: «Якби я знехтував правом мого слуги чи моєї служниці, коли вони позивались проти мене в суді, то що робив би я, якби Бог піднявся на їхній захист, і яку відповідь я дав би Йому? Адже Той, Хто створив мене у материнському лоні, створив і мого слугу. Він Єдиний створив нас в однаковому лоні».
Вірш 15 пояснює, чому Йов був би винен, якби ставився до свого слуги як до меншовартісної людини. Питання не в тому, чи був один народжений вільним, а інший у рабстві. Це питання сягає до народження. Коли Йов та його слуги формувалися в утробі, головною дієвою особою був Бог. Це і є основа аргументу Йова.
Отже, як Псалом 139, так і Йов 31 підкреслюють Бога як основного Майстра — Творця, Ткача, Формувальника — у процесі розвитку плоду. Чому це важливо? Тому що лише Бог може створити особистість. Матері й батьки дають лише безособову яйцеклітину та сперматозоїд, а лише Бог створює незалежну особистість. Писання підкреслює, що Бог є основним Формувальником у лоні, наголошуючи на унікальності цього процесу — творення особистості.
Можна нескінченно сперечатися про те, що таке «повна» особистість. Але з великою впевненістю можемо сказати: те, що відбувається в утробі, — це унікальна Божа робота зі створення особистості. Лише Бог знає, наскільки глибоко та таємничо творення особистості переплітається зі створенням тіла. Тому абсолютно безпідставно й невиправдано припускати, що на будь-якому етапі цього процесу знищення цієї людини не є нападом на Божі прерогативи Творця.
Простіше кажучи: знищення зачатого людського життя — ембріонального, фетального чи життєздатного — є нападом на унікальну Божу працю творення людини. Аборт — це напад не тільки на людину, а й на Бога. Бог унікально працює в утробі з моменту зачаття, і це чітко засвідчують Псалом 139:13 та Йов 31:15.
- Аборт ненароджених людей підпадає під біблійну заборону «пролиття невинної крові». Фраза «невинна кров» зустрічається близько 20 разів у Біблії. У кожному випадку цей вираз використовується в контексті засудження тих, хто проливає цю кров, або ж як застереження проти цього. Невинна кров включає також кров дітей: «І пролили невинну кров синів своїх і дочок своїх, яких приносили в жертву ханаанським ідолам…» (Пс. 106:38). Єремія говорить про це в контексті біженців, вдів і сиріт: «Так говорить Господь: звершуйте правосуддя і живіть праведно, рятуйте пригнобленого з рук злочинця; не чиніть кривди чужинцю, сироті та вдові й не проливайте невинної крові на цьому місці» (Єр. 22:3).
Безсумнівно, кров ненароджених дітей настільки ж невинна, як і будь-яка інша кров, що проливається у світі.
- Біблія часто підкреслює важливість захисту, піклування та справедливості для найслабших, найбеззахисніших і найпригніченіших членів громади. Знову й знову ми читаємо про чужинців, вдів і сиріт — тих, хто є особливим об’єктом Божої турботи та повинні бути об’єктом турботи Його народу.
«Не будеш кривдити приходця, і не гнобитимеш його, бо й ви були приходцями в єгипетському краю… Жодної вдови і сироти не пригноблюватимеш. Якщо ти насправді будеш їх пригнічувати, і коли вони з голосінням звернуться до Мене… то Я неодмінно почую їхні зойки. Тож запалає Мій гнів…» (Вих. 22:20–23).
«Він Отець сиріт і Суддя вдів, – Бог у Своїй Святині» (Пс. 68:6).
«Судіть справедливо бідного і сироту, захищайте права пригніченого і вбогого. Визволяйте з рук нечестивих слабких і нужденних, спасаючи їх» (Пс. 82:3–4).
«Вдову й приходця вбивають, винищують сиріт… Господь не побачить, – Бог Якова не помітить… Він відплатить їм їхнім же нечестям… Він погубить їх; Господь, Бог наш, знищить їх» (Пс. 94:6–7, 23).
Ці тексти підкреслюють особливу відповідальність Божого народу захищати тих, хто є найбільш уразливими — зокрема, ненароджених дітей, які є безпорадними жертвами абортів.
- Оцінюючи складні й навіть трагічні життєві обставини як гірше зло, ніж позбавлення життя, абортисти суперечать поширеному біблійному вченню про те, що Бог любить показувати Свою благодатну силу через страждання, а не лише через допомогу уникнути його. Це не означає, що ми повинні шукати страждань для себе чи для інших. Але страждання, згідно з Біблією, є необхідною та Богом визначеною (хоча й не завжди Йому приємною) долею цього занепалого світу (Рим. 8:20–25; Єз. 18:32), і особливо це є часткою тих, хто прагне ввійти в Царство Боже (Дії 14:22; 1 Сол. 3:3–4) і жити праведним життям (2 Тим. 3:12). Страждання ніколи не розглядається як суто трагедія. Воно також є засобом для зростання у відносинах з Богом і для зміцнення в цьому житті (Рим. 5:3–5; Як. 1:3–4; Євр. 12:3–11; 2 Кор. 1:9; 4:7–12; 12:7–10), а також для приготування до чогось славного в житті прийдешньому (2 Кор. 4:17; Рим. 8:18).
Коли абортисти стверджують, що позбавлення життя є меншим злом, ніж труднощі, які будуть супроводжувати його, вони ставлять себе мудрішими за Бога, Який вчить, що Його благодать здатна здійснювати дивовижні прояви любові через страждання тих, хто живе.
- Гріховною є самовпевненість, коли аборт виправдовується тим, що ці діти потраплять до неба або отримають повне життя у воскресінні. Це прекрасна надія для того,го хто з розкаянням шукає прощення. Але виправдовувати вбивство щасливим результатом вічності для того, хто загинув, є злом. Це саме виправдання могло б використовуватися для того, щоб виправдати вбивство однорічних дітей або будь-якого іншого віруючого, приреченого на небеса. Біблія ставить питання: «То що скажемо? Будемо залишатися в грісі, щоб множилася благодать?» (Рим. 6:1). І ще одне: «Хіба не так, як деякі нас ганьблять, наговорюючи, що начебто ми кажемо: Робімо зло, щоб вийшло [нам] на добро? Справедливий суд на таких!» (Рим. 3:8). В обох випадках відповідь категорична: НІ. Це самовпевненість — брати на себе роль Бога і намагатися призначати когось до неба чи до пекла. Наш обов’язок — слухатися Бога, а не грати в Бога.
- Біблія наказує нам рятувати ближнього, який несправедливо ведеться на смерть. «Рятуй тих, кому загрожує смерть! Невже відмовишся від приречених на страту? Невже скажеш: Цього ми не знали? Адже, хіба Той, Хто випробовує серця, не знає? Той, Хто охороняє тебе, знає про все. Він відплачує кожній людині за її вчинками» (Пр. 24:11–12).
Немає значущих наукових, медичних, соціальних, моральних чи релігійних причин відносити ненароджених дітей до класу, на який цей текст не поширюється. Аборт ненароджених дітей є порушенням цієї заповіді.
- Аборт ненароджених дітей потрапляє під осуд Ісуса для тих, хто зневажає дітей як незручних і недостойних уваги Спасителя. «Приносили ж до Нього й немовлят, щоби до них доторкнувся; учні, побачивши, забороняли їм. А Ісус покликав їх та й каже: Пустіть дітей, хай приходять до Мене, не забороняйте їм, бо таких є Царство Боже!» (Лк. 18:15–16). Слово «немовля» в (Лк. 18:15) є тим самим словом, яке Лука вживає для ненародженої дитини в утробі Єлизавети в (Лк. 1:41, 44).
«І, взявши дитину, Він поставив її посеред них, обійняв і сказав їм: Якщо хто ось таку одну дитину прийме в Моє Ім’я, той Мене приймає, а хто Мене приймає, той не Мене приймає, але Того, Хто Мене послав» (Мк. 9:36–37).
- Це право Бога-Творця — давати і забирати людське життя, а не наше індивідуальне право робити такий вибір. Коли Йов дізнався, що його діти загинули в обрушеному будинку, він поклонився Господу і сказав: «Нагим я вийшов з материнського лона і нагим туди повернусь. Господь дав, Господь і забрав, — нехай Господнє Ім’я буде благословенним!» (Йов 1:21).
Коли Йов говорив про те, що вийшов з утроби матері, він сказав: «Господь дав». А коли Йов говорив про смерть, він сказав: «Господь забрав». Народження і смерть — це прерогатива Бога. Він є Дарувальником і Забирачем у цій величній справі життя. У нас немає права робити індивідуальні вибори в цьому питанні. Наш обов’язок — піклуватися про те, що Він дає, і використовувати це на Його славу.
- Нарешті, спасаюча віра в Ісуса Христа приносить прощення гріхів, очищення совісті, допомогу в житті та надію на вічність. Оточені такою всемогутньою любов’ю, кожен послідовник Ісуса вільний від жадоби та страху, які можуть спонукати людину відмовитися від цих істин заради здобуття грошей або уникнення осуду.
Моя молитва полягає в тому, щоб кожен, хто бере участь у практиці абортів, серйозно розглянув ці питання і помолився про віру та мужність відстоювати життя та любов в Ісусі Христі.
