«Наречена Христа не може бути перелюбною; вона непорочна та чиста. Вона знає лише один дім; зберігає святість однієї постелі з чималою скромністю. Вона охороняє нас для Бога. Вона призначає синів, яких народила, для Царства. Хто відділяється від Церкви і приєднується до перелюбниці, той відділяється від обітниць Церкви; і той, хто залишає Церкву Христову, не може отримати нагороди від Христа. Він чужий; він нечистий; він ворог. Той, хто не має Церкви за свою матір, більше не може мати Бога за Отця». — Кипріан, Трактат про єдність Церкви, 6
Мені було 28 років, коли я став пастором церкви Highland Village First Baptist Church (тепер відома як The Village Church). Мій досвід у церкві був складним на початку, і на той момент я ще не вийшов із фази «розчарування помісною церквою».
Якщо бути відвертим, тоді я не був упевнений, що членство в церкві є біблійним. Попри це, Дух Святий дав мені надто чітке розуміння, що я буду пастирем цієї маленької церкви в передмісті Далласа. Це був один з численних іронічних моментів мого життя на той час.
Ця церква була «церквою, орієнтованою на невіруючих», у стилі «Willow Creek», і не мала формальної процедури вступу в членство, хоча активно працювала над її розробкою й хотіла, щоб новий пастор долучився до цього процесу. Я мав чітке розуміння вселенської церкви, але не був добре обізнаний — і, як я вже зазначив, дещо скептичний — щодо помісної церкви. Ми почали швидко зростати завдяки молодим людям, переважно двадцятирічним, які зазвичай не мали досвіду членства в помісній церкві або мали поганий досвід. Їм подобалась наша церква, бо ми були «іншими», так вони казали. Це завжди здавалося мені дивним, оскільки ми не робили нічого особливого, крім проповідування і співу.
Під час розмов з цими чоловіками і жінками я почав чути такі речі, як: «церква корумпована; вона лише про гроші і его пастора», або «я люблю Ісуса, це з церквою в мене проблеми». Моє улюблене: «коли організовуєш церкву, вона втрачає свою силу». Хоча інколи ці слова викликали у мене певний відгук (я, як і більшість моїх однолітків, мав проблеми з авторитетом і відданістю), вони здавались мені незрозумілими, оскільки їх говорили люди, які відвідували церкву, де я був пастором.
Два питання з Євреїв 13:17
Коли в церкві вже виникали суперечки з приводу інших доктрин, які я вважав набагато важливішими, я замислився, чи варто відкласти питання членства в церкві на потім. Того часу я готувався до проповіді на послання до Євреїв і «якраз» знаходився в 13-му розділі, коли 17-й вірш вирвався на передній план:
«Слухайтеся ваших наставників, підкоряйтеся їм, тому що вони дбають про ваші душі, оскільки мають дати звіт. Хай же вони роблять це з радістю, а не із зітханням, адже це для вас не корисне».
Мені спали на думку два питання:
По-перше, якщо немає біблійної вказівки бути членом помісної церкви, то яким лідерам має підкорятися індивідуальний християнин? По-друге, і це більш особисто, за кого я як пастор буду давати звіт?
Ці два питання стали початком мого пошуку біблійного розуміння помісної церкви, і вони виникли навколо ідей влади та підкорення.
Щодо першого питання, Писання чітко наказує християнам підкорятися та шанувати старійшин (Євр. 13:17, 1 Тим. 5:17). Якщо не існує розуміння членства в помісній церкві, то кому ми повинні підкорятися та слухати? Чи це кожен, хто має титул «старійшина» в будь-якій церкві? Чи повинні ви як християнин підкорятися тим, хто в церкві «Westboro Baptist»? Чи, щоб підкорятися Писанню, вам доведеться організовувати пікетування поховань солдатів, саме до цього здається спонукав пастор цієї церкви?
Щодо другого питання, Писання чітко вказує на те, що старійшини мають піклуватися про конкретних людей (1 Пет. 5:1-5; також Дії 20:29-30). Чи буду я як пастор давати звіт за всіх християн в агломерації Далласа? У Далласі є багато церков, з якими я маю серйозні богослівські та філософські розбіжності. Чи буду я відповідати за те, що вони навчають у своїх малих групах, як вони витрачають свої гроші і як вони діють у питаннях міжнародних місій?
А як щодо церковної дисципліни?
Після того, як я розглянув питання влади та підкорення, наступною проблемою, яка виникла під час вивчення помісної церкви, стало біблійне вчення про церковну дисципліну.
Це питання згадується в кількох місцях, але найчіткіше – в 1 Посланні до Коринтян 5:1-12. У цьому тексті Павло звертається до церкви в Коринті, засуджуючи те, що вони схвалюють чоловіка, який живе в явній, нерозкаяній сексуальній аморальності. Коринтяни святкують це як Божу благодать, але Павло попереджає їх, що такий гріх не має викликати схвалення, а скоріше жалобу. Він називає їх зарозумілими і наказує вигнати цього чоловіка з церкви для того, щоб завдати нищівного удару його гріховній природі, в надії спасіння його душі. У віршах 11-12 він говорить суворо і прямо:
«Але тепер я написав вам не спілкуватися з тим, хто називає себе братом, але є розпусником або користолюбцем, ідолопоклонником чи наклепником, п’яницею або грабіжником, – з такими навіть не їсти разом. Тож чого мені судити тих, хто зовні? Хіба ви не судите внутрішніх?»
Це сумний досвід, але на жаль, дуже мало церков практикують церковну дисципліну. Однак це тема для іншої статті. Моє питання з цього тексту просте: як ви можете вигнати когось «з» церкви, якщо немає «входу»? Якщо немає місцевої приналежності до общини віруючих, як ви можете вигнати когось із цієї общини? Церковна дисципліна не спрацює, якщо не існує членства в помісній церкві.
Безліч інших доказів на підтримку членства в помісній церкві
Є й інші докази на підтримку членства в помісній церкві в Писанні. Ми бачимо в книзі Дії святих апостолів 2:37–47, що є числовий облік тих, хто визнав Христа і був наповнений Святим Духом (в. 41), а також згадується, що церква слідкує за своїм зростанням (в. 47).
У книзі Дії святих апостолів 6:1–6 бачимо проведення виборів для вирішення конкретної проблеми та висунення звинувачень. У Посланні до Римлян 16:1–16, ймовірно, є усвідомлення того, хто є членом помісної церкви.
В 1 Посланні до Тимофія 5:3–16 знаходимо чітке навчання про те, як поводитися з вдовами в церкві, а у віршах 9–13 читаємо:
«Нехай вдовою рахується та, яка має не менше шістдесяти років і була дружиною одного чоловіка, котра відома своїми добрими ділами: якщо виховала дітей, якщо приймала подорожніх, якщо вмивала ноги святим, якщо втішала пригнічених, якщо виконувала всяке добре діло. Молодших же вдів оминай, бо коли через пристрасть погорджують Христом, то хочуть виходити заміж. Цим накликають на себе осуд, бо зреклися першої віри. До того ж вони нероби: привчаються ходити по хатах, і не тільки нічого не роблять, а й розносять плітки та надто цікаві; говорять те, чого не личить».
У цьому тексті бачимо критерії, хто підходить або не підходить для програми догляду за вдовами в Ефесі. Місцева церква в Ефесі організована, і вони розробляють план.
Можна продовжувати, задаючи питання: як ми можемо бути слухняними Божим заповідям у 1 Посланні до Коринтян 12 або в Посланні до Римлян 12, якщо ми не пов’язані з помісною завітною спільнотою віруючих? Проте розглянути всі можливі тексти потребувало б більше часу, ніж я маю для цієї статті.
Божий план полягає в тому, щоб ми належали до помісної церкви
Коли починаєш розглядати ці тексти, стає зрозуміло, що Божий план для Його дітей полягає в тому, щоб ми належали до помісної церкви. Це для нашого блага, для нашого захисту та зростання, а також для добра інших.
Якщо ви сприймаєте церкву як своєрідний «церковний буфет», ви серйозно обмежуєте можливість свого духовного зростання. Зріст у благочесті може бути болісним. Наприклад, взаємодіючи з іншими в моїй помісній церкві, я бачу свою власну лінивість, нетерпимість, молитовну байдужість і небажання спілкуватися з братами та сестрами (Рим. 12:11–16). Проте ця взаємодія також дає мені можливість бути люб’язно виправленим братами і сестрами, які перебувають у такій самій боротьбі разом зі мною, а також забезпечує безпечне місце для сповіді та покаяння.
Але якщо церква для вас — лише місце, яке ви відвідуєте, не приєднуючись по-справжньому, як на еклезіологічному фуршеті, варто запитати себе: чи не залишаєте ви її щоразу, коли Дух починає відкривати ваше серце і починається справжня праця над ним?
У чому суть? Членство в помісній церкві — це питання не особистих уподобань, а біблійної покори.
