На більшій частині території США (а також у деяких інших куточках світу) євангельські церкви буквально засмічують ландшафт. Багато з цих церков нагадують сміття, залишене на розі вулиці — вони змушують людей переходити на інший бік, щоб їх уникнути. Люди, які належать до таких церков, стверджують, що вірять у Євангелію, і їхні заяви про віру начебто сповідують Євангелію. Серед них дійсно є справжні християни. Але в цілому життя цих церков транслює зовсім не євангельське послання. Натомість вони виробляють токсичні відходи замість поживної їжі, яка так необхідна людям.
Деякі церкви в такому стані можуть не підлягати відновленню. Але сумно те, що багато євангелістів, здається, задовольняються ігноруванням таких церков і просто починають нові.
Створення нових церков є важливим і стратегічним, і я радий бачити, що все більше людей беруться за цю справу.
Але якщо ви побачите сад, зарослий бур’янами, чи посадите просто посеред нього красиві нові квіти? Якщо ви не чуєте новини по телевізору, бо ваш радіоприймач гучно звучить, чи просто збільшите гучність телевізора?
Я б сказав, що відновлення церков — це біблійне завдання, яке полягає в поверненні життя помираючим церквам шляхом вирішення причин їхнього занепаду та побудови вірності. Коли ми спостерігаємо, що ці церкви є антисвідками Христа, ми, відповідно до Писання, повинні усвідомлювати відповідальність за те, щоб вжити заходів у цьому напрямку. Завданням цієї статті є довести цю точку зору.
Відновлення церкви: апостольський пріоритет
Розгляньте лист до Коринтян. Павло заснував церкву в Коринті приблизно в 50 році н.е., а цей лист написав всього через кілька років у відповідь на повідомлення, які він отримав про церкву, а також на деякі запитання, які церква поставила йому. Які моменти спонукали Павла написати їм?
Розгляньте наступні моменти:
- Розділення та фракції: одні кажуть: «я Павлів, а я Аполлосів, а я Кифин, а я Христів» (1:10-17);
- Терпимість до сексуальної аморальності (5:1-13);
- Судові тяжби між членами церкви (6:1-8);
- Плутанина в питаннях шлюбу та сексуальності (7:1-40);
- Розділення в церкві щодо меж християнської свободи (8:1-13; 10:1-33);
- Конфлікти в поклонінні (розділи 11-14);
- І хибне вчення про воскресіння (розділ 15).
Якщо трохи примружити очі і відкинути культурні особливості, то церква в Коринті приблизно в 55 році н.е. є дзеркальним відображенням багатьох євангельських церков сьогодні. Багато церков сьогодні страждають від схожого потужного поєднання хибного вчення, аморальності, розділення, внутрішніх конфліктів і всеохоплюючої мирської суєти. Багато церков сьогодні потребують радикального пасторського втручання, щоб врятувати їхнє життя та відновити духовне здоров’я їхніх людей.
Отже, коли Павло зіткнувся з цими проблемами в Коринті, що він зробив? Він не сказав: «Ці люди безнадійні… Вам не потрібні ці люди у вашій церкві» — а потім доручив Тимофію піти й заснувати нову церкву в Коринті.
Натомість він благав їх. Він приходив до них знову і знову. Він докоряв їм, навчав їх і терпів їх. Словом, він працював над реформуванням церкви Божої, яка була в Коринті.
Так, між ситуацією Павла та нашою є певні розбіжності. По-перше, ця церква була єдиною в Коринті в той час. Але суть залишається такою: замість того щоб залишити церкву в Коринті просто гнити в її гріху, Павло старався її відновити. Схожого ремонту та відновлення потребують незліченні євангельські церкви сьогодні.
Це також відповідає більш широким пріоритетам Павла як апостола. … Натомість ось що Павло зробив після своєї першої місіонерської подорожі:
«А через декілька днів Павло сказав Варнаві: Ходімо знову, відвідаймо братів у всіх містах, де ми проповідували Господнє Слово, щоби побачити, як поживають» (Дії 15:36). І проходив він Сирією та Килікією, зміцнюючи Церкви» (Дії 15:41).
Павло був настільки стурбований станом церков, які він заснував… він повернувся до регіону, де вже працював, аби зміцнити церкви. Я б сказав, що якщо ми прагнемо слідувати прикладу Павла, як закликає нас Писання (1 Кор. 4:17; 11:1; Фил. 3:17), то повинні мати такий самий тягар за постійне здоров’я та силу церков, які називаються християнськими та сповідують Євангелію.
Церкви не підлягають компостуванню. І коли вони починають гнити, вони можуть виділяти сморід протягом років, десятиліть або навіть століть, який повністю знищує аромат Христа. Коли церква розділена, вона проголошує, що Христос розділений (1 Кор. 1:13). Коли церква терпить аморальність, вона говорить світу, що Христос не святий — і що аморальні, ідолопоклонники, п’яниці та шахраї успадкують Царство Боже (див. 1 Кор. 6:9-11).
Отже, ми, як Павло, повинні нести тягар відновлення, відродження та реформування церков, які перебувають на різних стадіях недуги. І у нас немає нестачі таких церков, особливо в Америці.
ІСУС — РЕФОРМУЄ ТА ВІДНОВЛЮЄ ЦЕРКВИ
У посланнях до семи церков, описаних у 2 та 3 розділах книги Об’явлення, Ісус особисто працює над відновленням цих місцевих громад. Він звертається до них, щоб виправити зламане, зцілити хворе, засудити хибне та вдихнути нове життя в те, що вмирає.
Ось кілька прикладів: Ісус докоряє ефесянам, які мають правильне вчення, але їм бракує любові (Об’явл. 2:2-7). Він хвалить церкву в Пергамі за те, що вони тримаються Його імені, але докоряє їм за те, що вони допускають хибне вчення, і закликає їх до покаяння (Об’явл. 2:13-17). У церкві в Фіатирі були такі, що дотримувалися хибного вчення, і Ісус обіцяє їх засудити (Об’явл. 2:20-23), але решту громади Він хвалить і закликає до терпіння (Об’явл. 2:19, 24-28). А церкві в Сардисі Ісус говорить:
«Будь чуйний і зміцнюй інших, які мають померти, бо Я не знайшов твоїх діл досконалими перед Моїм Богом. Тож згадай те, що ти прийняв і почув, – і зберігай та покайся. А коли не будеш пильнувати, то Я прийду [до тебе], наче злодій, і не помітиш, у яку годину найду на тебе. Але маєш декілька імен у Сардах, які не заплямували свого одягу і ходитимуть зі Мною в білому, бо є того гідні» (Об’явл. 3:2-4).
Якщо вам потрібен один вірш для підтвердження необхідності відновлення церкви, то Об’явлення 3:2 — це саме те: «Будь чуйний і зміцнюй інших, які мають померти».
Правда, цей вірш був написаний для самої церкви, але хіба не повинні сестринські церкви та амбітні пастори демонструвати співчуття Христа до таких церков, як у Сардисі? Хіба не повинні ми мати подібну турботу про вірних, які залишилися в таких церквах, що страждають від рук хибних вчителів?
Ісус реформував і відновлював церкви — сім із них лише в цих двох главах. Отже, і ми повинні робити те саме.
НАРОД БОЖИЙ НОСИТЬ ІМ’Я БОЖЕ
Ще одна мотивація, яку Писання надає нам для реформування та відновлення церков, полягає в тому, що народ Божий носить ім’я Боже. Християни хрестяться в ім’я Отця, Сина та Святого Духа (Мт. 28:19). Християни є храмом останніх часів, втіленням місця, де Бог покликав перебувати своє ім’я (1 Цар. 8:17, 19). Церква — це люди, покликані Божим ім’ям, народ, який Він обрав для Своєї слави, який Він сформував і створив (Іс. 43:7).
Крім того, Бог ревнує за славу Свого імені (Іс. 48:9-11), і ми також повинні мати таку ревність.
Однак, як я вже зазначав, коли церкви занепадають у гріху, розділенні та номіналізмі, вони ганьблять Боже ім’я. Такі громади накладають пляму на ім’я Бога замість того, щоб його прикрашати й прославляти.
Занепала церква, просякнута гріхом, нагадує маяк зі зламаною лампою і пошкодженим дзеркалом. Замість того щоб відображати світло Божої слави на далеку відстань… така церква залишає темряву довкола себе такою ж густою — або навіть темнішою. Це як радіостанція, захоплена ворогом: незалежно від того, що вони кажуть про свою віру, така церква передає неправду про Бога, а не істину.
Тому турбота про Боже ім’я, яке Він поклав на Свій народ і, у певному сенсі, на їхні спільні зібрання (Мт. 18:20), повинна спонукати нас до реформування та відновлення церков.
Як часто говорить Марк Девер, відновлення церкви — це королівське “два в одному”: ви знищуєте погане свідчення й водночас створюєте добре на його місці.
І ЩО ДАЛІ?
Якщо ця біблійна позиція обґрунтована, що нам з цим робити? Я б сказав, що, розмірковуючи над тим, як поширити Євангеліє і свідчити про царство, реформування та відновлення церков має бути одним з головних пунктів порядку денного. Це має бути те, над чим наші церкви думають, стратегічно працюють і моляться. Церкви, які прагнуть поширити та просувати Євангеліє, повинні піклуватися, як це робили Ісус і Павло, про зміцнення та відновлення свідчення церков, що переживають труднощі.
Замисліться над тим, як ваша помісна церква може підтримати інші церкви, які переживають труднощі. Познайомтеся з ними, досліджуйте їхні потреби, будуйте стосунки. Будьте готовими допомогти в будь-який спосіб, а якщо виникне можливість, навіть відправити служителя та членів церкви, щоб сприяти реформуванню та відновленню.
Якщо ви плануєте заснувати нову церкву, розгляньте можливість реформування церков як ще один шлях поряд із заснуванням нової громади. Відновивши церкву, ви зможете прославити Бога та служити Його народу не лише через заснування нової церкви (що, по суті, часто є результатом реформування та відновлення), але й очистивши духовний «безлад» (сміття), залишений вашими братами і сестрами в місті. Як і в разі фізичного очищення району, ви можете бути приємно здивовані, наскільки ваші сусіди цінуватимуть духовно відновлену церкву. Хто знає, скільки нових громад може виникнути чи відновитися завдяки вашій оновленій церкві!
Реформування та відновлення церков повинно стати нашим тягарем, адже це — тягар самого Бога, як ми бачимо з особистого служіння прославленого Господа Ісуса Христа та апостола Павла. Народ Божий носить Його ім’я, тому ми повинні бути чуйними й підтримувати тих, хто перебуває на межі загибелі.
