Марк Девер вірно описує експозиційне проповідування як «проповідування, яке бере за основну ідею проповіді суть конкретного уривка Святого Письма».
Однак я чув (і сам проповідував!) проповіді, які намагаються бути експозиційними, але в деяких аспектах не досягають цієї цілі. Нижче наведено дюжину пасток:
- П’ять із них не роблять головну тему уривка основною темою проповіді, внаслідок чого зловживають текстом.
- П’ять не встановлюють зв’язок між текстом і слухачами, а
- Два не визнають, що проповідування — це врешті-решт Божа справа.
Жодне з цих спостережень не є для мене оригінальним. Багато з них я побачив у церкві «Еден» у Кембриджі в середині 90-х. Інші я підхопив на своєму шляху в служінні.
«Експозитори», ЯКІ НЕ БАЧАТЬ ТЕКСТУ
1. «Необґрунтована проповідь»: текст неправильно зрозумілий
У цьому випадку проповідник говорить речі, які можуть бути правдивими, але жодним чином не походять з правильного тлумачення уривку. Він може бути недбалим або до змісту тексту (наприклад, проповідь на тему «створення, стимулювання та мотивація» з Солунян 1:3, хоча жодне з цих слів не має паралелі у грецькому тексті), або до контексту (наприклад, проповідь про Давида і Голіафа, що запитує: «Хто ваш Голіаф, і які п’ять гладких каменів вам потрібно підготувати, щоб боротися з ним?»).
Якщо проповідник не глибоко досліджує істину Слова Божого, щоб визначити послання своїх проповідей, швидше за все, вони керуються його власними ідеями, а не Божими.
2. «Проповідь трамплін»: суть тексту ігнорується
Тісно пов’язана з попередньою, це проповідь, у якій проповідник зацікавлюється чимось, що є другорядною ідеєю тексту, але не є основною. Уявіть собі проповідь про весілля в Кані з Євангелії від Івана, 2 розділ, яка зосереджується в основному на законності вживання алкоголю християнами і нічого не говорить про прояв слави Нового Завіту Христа через знак перетворення води на вино.
Однією з великих переваг послідовного експозиційного проповідування є те, що проповідник змушений говорити про теми, яких би йому хотілося уникнути, і надавати належну вагу темам, які він, можливо, схильний переоцінювати. Проповідник «необґрунтованих» або «трамплінних» проповідей може мимоволі відкинути обидві ці переваги, а Божа програма залишиться без уваги або відсунена на другий план.
3. «Доктринальна проповідь»: багатство тексту ігнорується
Бог свідомо говорить до нас «багатьма способами» (Євр. 1:1). Занадто багато проповідей ігнорують літературний жанр уривка і проповідують розповідь, поезію, листи та апокаліптику однаково як серію прописних істин. Хоча всі проповіді повинні передавати прописні істини, їх не слід зводити лише до цього.
Літературний контекст уривків повинен означати, що проповідь з книги «Пісня Пісень» звучить інакше, ніж проповідь з «Послання до Ефесян», 5 розділ. Різноманітність Святого Письма не слід згладжувати в проповіді, а навпаки — цінувати і передавати в манері, чутливій до літературного жанру. Оповідь має допомагати нам співпереживати, поезія повинна підвищувати нашу емоційну реакцію, а апокаліптика та пророцтва мають залишати нас у захопленні.
4. «Коротка проповідь»: біблійний текст майже не згадується
Це протилежність екзегетичній проповіді, де не проводиться жодної екзегетичної «роботи». Хоча Господь встановив порядок через своє Слово, лише проповідник повністю усвідомлює цей факт. Слухачі можуть врешті-решт сказати: «Яка чудова проповідь», а не «Який чудовий уривок зі Святого Письма».
Давайте продовжувати заохочувати нашу церкву чути голос Бога, а не лише наш, часто повертаючи їх до тексту: «подивіться, що Бог говорить у п’ятому вірші» більше, ніж «уважно слухайте, що я зараз кажу».
5. «Проповідь без Христа»: проповідь зупиняється перед Спасителем
Ісус засуджував фарисеїв:
«Дослідіть Писання! Адже ви думаєте через них мати вічне життя, а вони свідчать про Мене. Та ви не хочете прийти до Мене, щоб мати життя» (Ів. 5:39-40).
Як сумно, що навіть ми, хто прийшов до Ісуса, можемо привести цілу церкву до вивчення біблійного уривка і все ж відмовитися показати їм, що цей уривок говорить про Христа. Натомість ми перетворюємо тексти Старого Завіту на моралізаторські проповіді, а іноді й проповідуємо без Христа, без Євангелії, прямо з Євангелій. Уявіть жахливу проповідь про Гетсеманський сад, яка зосереджується на уроках про те, як ми можемо справлятися зі стресом у нашому житті.
Якщо Боже Слово подібне до великого колеса, то центром є Христос, а вісь — Євангелія. Ми не можемо вважати, що вірно проповідуємо будь-який біблійний уривок, поки не пройдемо вниз по спицях до центру і не пояснимо, що цей уривок говорить про Христа і як він пов’язаний з Євангелією.
«Експозитори», ЯКІ НЕ БАЧАТЬ ЦЕРКВУ
6. «Екзегетична проповідь»: текст залишається не застосованим
Якщо «необґрунтована проповідь» зовсім не враховує текст, то «екзегетична проповідь» ігнорує церкву (людей). Деякі проповіді, які претендують на експозиційність, сприймаються як нудні та неактуальні… і це справедливо! Легко було б читати з екзегетичного коментаря. Все, що говориться, є правдивим для уривка, але це не зовсім проповідь; це просто лекція.
Справжня експозиційна проповідь, безумовно, спочатку інформуватиме розум, але також і зігріє серце та спонукуватиме волю до дії.
Постійне «меню» з виключно екзегетичних проповідей може сформувати в слухачів враження, що лише тематичні проповіді можуть бути справді актуальними. Така практика мимоволі моделює індивідуальне читання Біблії як щось формальне й безпечне — ніби можна вірно читати Боже Слово й при цьому не бути зрушеним і не змінюватися.
7. «Неактуальна проповідь»: текст застосовується до іншої церкви
Занадто багато проповідей сприяють гордості в церкві, кидаючи каміння через стіну в бік «іншого городу». Або ж суть уривка застосовується лише до невіруючих, що свідчить про те, що Слово не має нічого сказати церкві, або ж застосовується до проблем, які рідко спостерігаються в тій церкві, до якої звертаються.
Таким чином, громада стає самовдоволеною і, подібно до фарисея з притчі Ісуса, закінчує тим, що дякує, що не така, як інші. Відповідь — це не покаяння і віра, а «Якби тільки місіс Браун почула цю проповідь!» або «Місцева методистська церква справді повинна почути цю проповідь!»
Таке проповідування сприятиме зростанню самоправедності серед членів церкви, а не їхньому благочестю.
8. «Приватна проповідь»: текст застосовується лише до проповідника
Для проповідника легко думати лише про те, як уривок стосується його самого, і потім проповідувати церкві, ніби всі в цій церкві перебувають у такій же ситуації, як і він. Для мене, наприклад, найзручніше бачити, як уривок з Біблії стосується білого британця якому за сорок, який має дружину і шість дітей і працює пастором у невеликій церкві в Західному Лондоні.
Яке значеня тексту для підлітка та матері-одиначки? Для жінки за сорок, яка хотіла б вийти заміж, та для іммігранта? Для безробітного, відвідувача-атеїста або мусульманина? Проповідник повинен бачити себе лише одним із багатьох типів людей у громаді.
Приватна проповідь може призвести до того, що громада вважатиме, що Біблія має значення лише для «професійного» християнина і що єдиним правельним способом використання свого життя буде працювати на повну ставку в церкві. Це може викликати у церкви ідолізацію їхнього пастора і проживання своїх християнських життів через нього.
9. «Лицемірна проповідь»: текст застосовується до всіх, крім проповідника
Протилежною помилкою до «приватної проповіді» є така, де проповідник сприймається як викладач Слова, але не демонструє, що означає бути підкореним Слову. Іноді проповідник має звертатися «ви», а не «ми». Проте проповідник, який завжди говорить «ви» і ніколи не говорить «ми», не показує, що він є лише підпорядкованим пастирем, передусім однією з овець, яка також повинна чути голос свого Великого Пастиря.
Такий проповідник може помилково ставити себе над церквою, замість того, щоб жити як учень під Божим Словом. Це призведе до того, що він сприйматиме своє учнівство лише через призму свого служіння, залишаючись осторонь від покори перед Словом.
10. «Невідповідна проповідь»: суть уривка неправильно застосована до сучасної церкви
Іноді герменевтична різниця між оригінальним уривком і сучасною церквою може бути неправильно зрозуміла, так що застосування до оригінального контексту неправильно напряму переноситься на сучасний контекст.
- Якщо проповідник не має правильного біблійного богослов’я поклоніння, уривки про храм Старого Заповіту можуть бути неправильно застосовані до будівлі церкви Нового Заповіту, замість того щоб бути виконаними в Христі та його народі.
- Проповідники благополуччя можуть стверджувати, що обіцянки фізичних благ, дані вірному Старозавітному Ізраїлю, можуть бути безпосередньо застосовані до народу Божого Нового Заповіту.
«Експозитори», ЯКІ НЕ БАЧАТЬ ГОСПОДА
Курси проповідництва часто згадують про два горизонти проповіді: текст і церкву. Але християнський проповідник має усвідомлювати, що за обома стоїть Господь, який надихнув текст і який працює в церкві.
11. «Безпристрасна проповідь»: суть уривка промовляється, але не проповідується
Можливо, існує проповідник, який абсолютно розуміє уривок і говорить про його значення для присутніх у вдалій і навіть глибокій формі. Однак проповідник викладає проповідь так, наче читає телефонний довідник. Немає жодного відчуття, що, коли проповідник виголошує Боже Слово, сам Бог спілкується зі своїм народом.
Коли проповідник не усвідомлює, що це Бог через своє Слово закликає, заохочує, докоряє, навчає, формує і вдосконалює свій народ через роботу Святого Духа, часто бракує пристрасті, пошани, урочистості, очевидної радості, відчуття смутку — залишаються лише слова.
12. «Безсильна проповідь»: суть уривка проповідується без молитви
Настільки багато часу приділяється дослідженню уривка та формуванню проповіді, що на молитву залишається зовсім мало часу — як для правильного розуміння тексту, так і для відповідного застосування його до життя церкви. Проповідник, який наполегливо працює, але мало молиться, більше покладається на себе, ніж на Господа.
Це, мабуть, одна з найбільших спокус для екзегета. Яке значення молитви проповідника має для впливу його проповіді, стане зрозумілим лише Господу. Для проповідника горизонти Господа та вічності повинні бути найважливішими; насправді, він повинен дбати не лише про горизонти тексту і церкви, а й про невидимі горизонти Господа та вічності, які мають безмежну важливість.
Висновок
Екзегетична проповідь є надзвичайно важливою для здоров’я церкви, оскільки вона дозволяє всій волі Бога бути застосованою до всієї церкви Божої. Нехай Господь наділить проповідників своїм Словом так, щоб Його голос було почуто і йому підкорялися.
