Радість є невіддільною частиною християнського життя. Святе Письмо говорить чітко: Божий народ не лише покликаний до радості, але й характеризується нею.
Наш Небесний Отець не є байдужим до нашого щастя. Радість — це не просто прикраса на головній страві християнського життя. Вона не є «глазур’ю на торті», а ключовим інгредієнтом у складному рецепті.
Справа не в тому, що життя складається лише з радості. Але саме в наших найболючіших втратах і стражданнях ми відкриваємо, наскільки глибокими є джерела християнської радості. Лише тут, у випробуваннях і темряві, ми відчуваємо суть цієї радості — вона не поверхнева, не порожня і не легковажна, а глибока, змістовна і сповнена.
Радість можлива
Для багатьох людей звістка про те, що радість – не вибір, звучить як Для багатьох людей звістка про те, що радість — не вибір, звучить як обіцянка і надія. Якщо радість є необхідною, це означає, що вона можлива. У світі, де панують гріх, страждання, хаос і біди, добра новина полягає в тому, що радість усе ж можлива.
Передусім, радість є заповіддю, що зустрічається по всьому Святому Письму. Бог заповідав її Своєму обраному народові, Ізраїлю, і, можливо, найяскравіше це проявляється в Псалмах: «Хай радіє Ізраїль Своїм Творцем, нехай пишаються діти Сіону Своїм Царем!» (Пс. 149:2). «Тоді зрадіє Яків і звеселиться Ізраїль» (Пс. 14:7). «Радійте, праведні, в Господі» (Пс. 97:12). «Служіть Господу з радістю» (Пс. 100:2). «Веселіться в Господі, радійте, праведні! Вигукуйте з радості всі щирі серцем!» (Пс. 32:11). І це лише кілька прикладів із сотень інших, які можна знайти в Старому Завіті.
Та заповідь радіти не обмежується тільки Ізраїлем. Бог наказує всім народам радіти у Своєму Творці: «Нехай прославляють Тебе народи, Боже; нехай величають Тебе всі племена!» (Пс. 67:4). І навіть природний світ покликаний долучитися до цієї радості: «Нехай радіє небо й веселиться земля! Нехай вирує море і все, що наповнює його» (Пс. 96:11).
У Новому Завіті сам Бог, перебуваючи в повноті людської природи, не змінює Свого послання, навіть ставши «чоловіком скорботи» в нашому грішному світі (Іс. 53:3). Він так само наказує радіти і дає ще більше підстав для радості. «Радуйтеся і веселіться, бо велика нагорода ваша на небесах» (Мт. 5:12). «Радійте того дня і веселіться» (Лк. 6:23). «Радійте, що імена ваші записані на небесах!» (Лк. 10:20). Так, радість можлива — радість настільки справжня і глибока, що ми звертаємося до друзів і сусідів, кажучи: «Радійте зі мною» (Лк. 15:6, 9).
«Ми маємо доступ до глибинної радості, яка співіснує з нашими скорботами і є глибшою за них».
Якщо до цього моменту ще не було достатньо зрозуміло, апостол Павло ще більше підкреслює важливість радості у своїх посланнях до церков. «Радійте надією… Радійте з тими, які радіють» (Рим. 12:12, 15). «Отак, брати: радійте» (2 Кор. 13:11). «Завжди радійте» (1 Сол. 5:16). А потім — справжня хвиля радості в посланні до Филип’ян: «Радійте та веселіться разом зі мною» (Фил. 2:18). «Радійте в Господі» (Фил. 3:1). «Радійте завжди в Господі; і ще раз кажу: радійте!» (Фил. 4:4). Це не означає, що ми байдужі до численних страждань цього віку, але в Христі ми маємо доступ до глибинної радості, яка співіснує з нашими найбільшими скорботами і навіть перевершує їх, бо ми є «як ті, які сумують, але завжди радіють» (2 Кор. 6:10).
Одна з причин, чому Біблія так наполегливо закликає до радості, полягає в Божій доброті. Заповідь до радості в нас ґрунтується на істині про добро в Ньому. «Ти радітимеш усіма благами, які Господь, твій Бог, дав тобі» (Повт. 26:11). Радість у серці створіння відповідає доброті в серці Творця. Радість є природною реакцією того, хто отримує, на щедрість Того, Хто дає.
Але я не відчуваю радості
Деякі люди в заповідях про радість бачать можливості; інші — проблеми. І обидві реакції мають підґрунтя. Ми грішники, духовно мертві за своєю природою (Еф. 2:1–3). Часто ми емоційно нестабільні та духовно мляві. Навіть у Христі ми щодня переживаємо коливання — від байдужих сердець до пробуджених духом, а потім знову повертаємося до сухості.
Ті з нас, хто добре знає себе і вчиться бути чесним із реальністю, усвідомлюють, наскільки мало ми по-справжньому радіємо, і знову й знову звертаємося до нашого Отця: «Поверни мені радість Свого спасіння» (Пс. 51:14).
Для таких людей, які усвідомлюють свою слабкість і відчувають внутрішню млявість, звістка про те, що радість не є вибором, може сприйматися як додатковий тягар на вже обтяжені плечі.
Але наша відсутність радості — це не кінець історії. У цьому рівнянні є ще один безмежно потужний чинник.
Бог абсолютно відданий твоїй радості
Зважаючи на наші нескінченні невдачі, це неймовірно добра новина, що сам Бог є абсолютно відданим нашій вічній радості в Ньому. Насправді, можна сказати, що Він настільки ж відданий нашій радості в Ньому, як і Своїй головній меті у всесвіті: бути вшанованим і прославленим. Адже наша радість нерозривно пов’язана з Його славою. Як каже Джон Пайпер у своєму поетичному вислові: «Бог найбільше прославляється в нас тоді, коли ми найбільше задоволені Ним».
«Бог так само відданий нашій радості в Ньому, як і Своїй вищій меті у всесвіті».
Бог праведний, і тому не може бути байдужим до Своєї слави. І добра новина для тих із нас, хто покладається на кров і праведність Його Сина, полягає в тому, що Він не байдужий і до нашої радості. Не до поверхневої, легковажної, порожньої «радості», яку можуть принести лише зовнішні обставини у грішному світі, а до глибокої, змістовної та багатої радості, яка може бути більшою та глибшою за найважчі випробування життя.
У Христі Бог не просто більше не проти нас у Своєму всесильному гніві, але тепер Він за нас — за нашу глибоку і тривалу радість — у Своїй всемогутній любові. Його обіцянка через пророка Єремію звертається до нас у Христі: «Я тішитимусь ними від усього Свого серця і всієї Моєї душі, роблячи їм добро; Я посаджу їх на цій землі у вірності» (Єр. 32:41).
Наша радість не буде досконалою в цьому житті; ми завжди будемо змагатися і боротися. Ми будемо мати свої тривоги й неспокій. Ми будемо переживати підйоми і падіння. Однак навіть тут ми відчуваємо її смак. Досконала радість ще прийде, але вже тепер ми можемо скуштувати її солодкість, особливо в стражданнях. «Ви Його любите, не бачивши, ви вірите в Нього, хоча не бачите нині, радієте невимовною і преславною радістю» (1 Пет. 1:8).
Це добра новина, що радість не є вибором у християнському житті, адже остаточна відповідальність лежить не на наших слабких плечах, а на всемогутніх плечах самого Бога.
