Уявіть двох членів церкви. Назвемо їх Боб і Білл.
Боб вивчає Біблію. Він любить знати, що Писання говорить про все. Якщо запитати його про доктрину Трійці, він зможе дати чітке пояснення. Проте його вчинки і ставлення до інших не завжди свідчать про християнський характер. Насправді, його життя не дуже нагадує життя послідовника Христа. Але він добре знає Біблію!
Білл інший. Він не афішує цього, але читає Біблію нечасто. Звісно, він хоче бути «добрим» і намагається любити інших. Але йому було б важко пояснити, хто такий Ісус або що таке церква. Він також не дуже добре розбирається в етичних питаннях. Однак Білл прагне жити не так, як світ — не егоїстично і не самозакохано. Він вважає себе людиною стосунків, а не «людиною Біблії» чи «людиною доктрин».
Хтось із цих людей схожий на вас?
Бобу слід більше дбати про людей, а Біллу — більше дбати про істину. Насправді, обом слід більше зосередитися на Ісусі, бо Ісус любить як істини Божого Слова, так і життя Божого народу.
Діяльність церкви щодо учнівства повинна допомагати обом типам людей краще слідувати за Ісусом. Ісус сказав:
«Хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе самого, візьме свій хрест і йде за Мною» (Мк. 8:34).
Боб має зректися себе і слідувати за Ісусом, більше люблячи людей. Білл повинен зробити це, працюючи над тим, щоб більше любити Боже Слово.
Учень — це не той, хто лише заявляє, що слідує за Христом. Учень — це той, хто справді слідує за Христом.
Саме з цього починається будь-яка розмова про навчання інших — із нагадування, що означає слідувати за Ісусом. Учнівство означає допомагати іншим слідувати за Ісусом. Учнівство — це стосунки, у яких ми прагнемо робити духовне добро для когось, ініціюючи, навчаючи, виправляючи, демонструючи приклад, люблячи, смиряючись, даючи поради та впливаючи.
Як же нам навчати інших? Як саме ми можемо допомогти Бобу більше дбати про втілення віри в життя, а Біллу — більше прагнути її розуміти?
Це не лише питання для пасторів. Біблія закликає всіх нас до такої праці. Апостол Іван говорить нам любити одне одного (2 Ів. 5). Апостол Павло закликає нас підбадьорювати одне одного і будувати одне одного (1 Сол. 5:11). Він також говорить навчати одне одного, адже ми прагнемо, щоб кожен став досконалим у Христі (Кол. 1:28). Автор Послання до Євреїв закликає нас дбати про те, щоб заохочувати одне одного до любові й добрих справ (Євр. 10:24).
Перше питання, яке вам доведеться вирішити, — з ким саме ви будете проводити час? Адже у вас обмежена кількість часу щотижня. Ви не можете навчати всю церкву, тому як вирішити, у кого вкладати свої зусилля?
Тримаючи Біблію в руках, розглянемо дев’ять факторів, які слід врахувати — і, ймовірно, саме в такому порядку.
1. Члени сім’ї
Павло пише:
«Якщо хто про своїх, а найбільше про домашніх, не дбає, той зрікся віри і є ще гірший від невірного» (1 Тим. 5:8).
У цьому та інших місцях Біблія навчає, що кожен із нас має особливу відповідальність перед членами своєї сім’ї. У сім’ї Бог дарує довічні стосунки та природну основу для любові й турботи. Ці природні відносини та обов’язки мають бути спрямовані на досягнення цілей, що відповідають Христовій волі. Особливо це стосується тих, із ким ви живете. І ще більше це актуально, якщо Писання наділяє вас особливою відповідальністю за цих людей, як, наприклад, батьків щодо дітей або подружжя щодо одне одного. Ці стосунки — найважливіші учнівські стосунки, які ви коли-небудь матимете.
2. Духовний стан
Вам слід благовістити своїм друзям-нехристиянам, але немає сенсу навчати їх так, наче вони вже християни. Павло нагадує:
«Адже душевна людина не приймає того, що від Божого Духа, бо для неї це безумство й вона не може цього зрозуміти, тому що це досліджується духовно» (1 Кор. 2:14).
Навчати слід християнина/християнку.
3. Членство в церкві
Звернімо увагу на ці настанови в Посланні до Євреїв:
«Згадуйте ваших наставників, які проповідували вам Боже Слово, і, дивлячись на кінець їхнього життя, наслідуйте їхню віру… Слухайтеся ваших наставників, підкоряйтеся їм, тому що вони дбають про ваші душі, оскільки мають дати звіт. Хай же вони роблять це з радістю, а не із зітханням, адже це для вас не корисне» (Євр. 13:7, 17).
Ці вірші, безперечно, закликають нас уважно слухати лідерів наших помісних церков. Водночас вони підкреслюють важливий принцип: учнівство найкраще реалізується і практикується у контексті взаємовідносин у середині церкви.
Найперше ми несемо відповідальність перед власною помісною церквою. Вона полягає в тому, щоб будувати церкву та дозволяти їй збудовувати нас. Члени однієї помісної церкви йдуть за тими самими служителями та підкоряються їм, сповідують одне віровчення й дотримуються спільного церковного статуту. Вони отримують однакове навчання щодо основних і другорядних питань віри, а також регулярно бачаться принаймні щонеділі. Завдяки цьому учнівство найчастіше найкраще розвивається саме в межах своєї помісної церкви.
Ба більше, якщо ваш друг відвідує нездорову церкву, ваше навчання, іронічно, може зашкодити його духовному життю. Як? Ваша підтримка дозволить йому залишатися в громаді, яка не навчає біблійної істини. Це не абсолютне правило, але в деяких випадках краще просто заохотити друга приєднатися до здорової церкви. Адже християни потребують усього Тіла Христового, а не лише особистих вчителів.
4. Стать
Писання чутливо ставиться до питань статі в контексті учнівства. Наприклад, Павло каже Титу, щоб:
«Старші жінки… вчили молодих любити чоловіків, любити дітей, щоби були скромними, чистими, добрими господинями, корилися своїм чоловікам, аби не зневажалося Слово Боже» (Тит. 2:3–5).
У публічних місцях я навчаю як чоловіків, так і жінок. До того ж, у кожного з нас є мати й батько, а багато хто має сестер, братів або подружжя, що означає, що наставництво іншої статі є частиною наших сімейних відносин. У церкві ми маємо відносини як з чоловіками, так і з жінками і дружимо сім’ями.
Проте, коли мова йде про нормальні та свідомі стосунки учнівства, мудро, щоб чоловіки навчали чоловіків, а жінки навчали жінок. Ми визнаємо, що стать є реальністю, дарованою Богом, і прагнемо ставитися до неї з реалістичністю та повагою. Ми маємо любити всіх у церкві, але водночас намагатися уникати неналежних стосунків.
5. Вік
Так само як Писання чутливо ставиться до статі, воно також чутливо ставиться до віку. У згаданому уривку з Послання до Тита молодші жінки навчаються від старших. В іншому місці Павло говорить Тимофію, щоб він не дозволяв зневажати свою молодість, але водночас заохочує його шанувати старших (1 Тим. 4:12; 5:1).
Зазвичай ви будете навчати когось молодшого за себе. Однак Писання повне виняткових прикладів, коли молодші навчали старших. І, безперечно, з часом ми прагнемо зростати у смиренності, навчаючись у тих, хто нашого віку, і навіть у тих, хто молодший за нас. Інакше в нас не залишиться вчителів! Особисто я багато чому вчуся від друзів, яким двадцять і тридцять років, так само як і від людей, яким сімдесят і вісімдесят.
6. Відмінність від тебе
Мало що так наочно демонструє силу Євангелія, як єдність, якої воно досягає між людьми, розділеними категоріями цього світу.
«Так що через Нього обоє маємо доступ до Отця в одному Дусі» — зазначає Послання до Ефесян 2:18. Стіну розділення між євреями та язичниками було зруйновано на хресті.
Тепер мудрість Божа виявляється через єдність цих колись розділених людей (Еф. 3:10). І, звісно, єдність, яку переживає Церква, долаючи етнічні, економічні, освітні та інші види поділів, передчуває той день, коли «величезний натовп, якого злічити ніхто не міг, з кожного народу, покоління, народності й племені» стоятиме разом перед Божим престолом у поклонінні (Об’яв. 7:9–10).
Що це означає на практиці?
Коли ви шукаєте когось для спільного учнівства, без сумніву, матері середнього віку повинні дружити одна з одною; молоді подружжя повинні проводити час разом; і самотні чоловіки у свої двадцять років повинні спілкуватися між собою. У таких групах є спільні інтереси, які Бог використовує для росту.
Але також подумайте, що ви могли б дізнатися, проводячи час із студентами університету; працюючи з дітьми та молоддю; допомагаючи іноземцям з Англії, Бразилії або Кореї; або, якщо ви молодий білий чоловік, зустрічаючись зі старшим афроамериканцем.
Як багато Бог може навчити нас про Себе через людей, які відрізняються від нас! І як Євангеліє проявляється в нашій єдності — не просто в єдності любові один до одного, але в єдності навчання один від одного.
7. Здатність до навчання
Притчі знову і знову хвалять сина, який здатний навчатися, і засуджують нерозумного, який зневажає докір, навчання і пораду. Крім того, там сказано, що Бог:
«провадить покірливих у справедливості й навчає Своїх шляхів смирення» (Пс. 25:9; пор. Пр. 11:2).
Тому Петро вчить:
«Також і ви, молодші, коріться старшим; та й усі виявляйте покору один до одного, адже Бог гордим противиться, а покірним дає благодать» (1 Пет. 5:5).
Не варто витрачати час, намагаючись навчити когось, хто вважає, що ви не маєте чому його навчити, і що йому немає чому вчитися. Вчіть тих, хто готовий вчитися. І намагайтеся навчатися самі.
8. Вірність у навчанні інших
Згадаймо слова Павла до Тимофія:
«І що ти почув від мене при багатьох свідках, те передай вірним людям, які будуть спроможні й інших навчити» (2 Тим. 2:2).
Ми хочемо навчати всіх, а особливо хочемо навчати тих, хто навернеться, і навчати тих, хто буде навчати інших. Якщо доведеться — будемо займатися додаванням, але насправді наше бажання — множення. Ми не просто наставляємо наступне покоління — ми прагнемо досягти всі майбутні покоління!
9. Сумісність і розклад
Насправді, Біблія звертає увагу на час і наші насичені графіки. Павло пише:
«Тому, поки маємо час, робімо добро всім, а найперше тим, які рідні у вірі» (Гал. 6:10).
Ви знайдете багато інших віршів, подібних до цього, які закликають нас якнайкраще і найкорисніше використовувати свій час (наприклад, Еф. 5:16).
Ця остання характеристика, про яку я говорю, є справою мудрості. Але загалом, я б рекомендував знаходити тих, чиї графіки співпадають з вашими. Також треба враховувати, де ви живете чи працюєте, а також ваші зобов’язання щодо родини, роботи та церкви. Подумайте про те, що Бог не кличе вас робити неможливе.
У всьому цьому, звісно, Бог готує добрі справи для нас наперед (Еф. 2:10). І, як у випадку з Добрим Самарянином, іноді він ставить людей на нашому шляху, з якими ми зазвичай не думаємо проводити час. Можливо, це член вашої церкви, який працює у вашому офісі або чиї діти беруть участь у тих самих спортивних подіях, що й ваші діти. Або, можливо, хтось із подружжя відходить у вічність, і сторона, яка залишається в скорботі, звертається до вас.
Все це означає, що потрібно бути мудрим і уважним, з ким ви обираєте проводити час, але знайте, що провідення Господа іноді перекреслює всі наші плани. Слава Богу, це робить нас залежними від Нього!
Об’єднання
Згадайте Боба і Білла. Припустімо, ваш розклад дозволяє провести час лише з одним з них, а не з обома. Як обрати?
Звісно, ви повинні молитися про це, але немає обов’язково правильної відповіді, і не потрібно відчувати провину, якщо ви не можете провести час з обома. Ось чому ми маємо Тіло Христове.
Можливо, ви виберете Боба, тому що його робочий графік краще збігається з вашим або тому, що він живе у вашому районі, або ваші дружини вже стали хорошими подругами. Можливо, ви вирішите інвестувати у Білла, тому що він наступного літа повернеться в Боготу, Колумбія, він має схильність до навчання інших, і ви хочете підготувати його до навчання інших у Боготі. Яким би не був ваш вибір, моліться, просіть мудрості і дійте.
У всьому цьому, незалежно від того, чи ви навчаєте одну людину, чи чотирьох, переконайтеся, що ви самі зростаєте духовно, а потім допомагайте зростати тим, хто вас оточує. Обидва ці моменти важливі, і кожен з них сприяє іншому.
Примітка редактора: Ця стаття є адаптованим уривком з нової книги Марка Девера: «Discipling: How to Help Others Follow Jesus» (Crossway, 2016). Використано з дозволу.
